Радощi змiнилися тривогою. Вдома мене нiхто не зустрiчав. Шар пилу на меблях говорив про те, що квартира останнiм часом була порожня. На столi я знайшов записку. "Привiт, синку! У нас все добре. Я вимушена була розрахуватися з роботи i переїхати до столицi. Вибач, що не телефонували i не змогли приїхали до тебе. Батько отримав хорошу посаду, але не прижився в гуртожитку. Ти ж знаєш, що вiн останнiм часом дуже змiнився. Через конфлiкти зi студентами, комендантом гуртожитку i полiцiєю татко змушений був арендувати квартиру. Я не мала права залишити його на одинцi з труднощами. Роботу в Києвi знайшла через знайомих. Шкода, що видання приватне. Навряд чи зможу реалiзувати себе в повнiй мiрi.
Я впевнена, що в тебе все гаразд. Щодо грошей, сумнiваюся. В шухлядi на кухнi залишила тобi тисячу. Найлiпше було б i тобi перебратися до столицi.
Чекаємо.
Люблю, мама".
Внизу була вказана адреса квартири в Києвi.
Я не засмутився. Мої батьки дадуть собi раду. Ще бiльше зрадiв, коли почув звук холодильника. Не сумнiвався, що треба вiдкрити морозильну камеру.
— Холостяцький рай, — промовив, коли побачив пакети з замороженими пельменями, варениками i голубцями. Увiмкнув плиту, поставив на неї каструлю з водою. Пiшов до ванної кiмнати i подякував долi за те, що знову опинився у зонi комфорту. Пiсля прийому ванни поласував пельменями, увiмкнув телевiзор i провaлився у благодатний сон.
Прокинувся серед ночi з почуттям провини. Хотiв покращити настрiй кiлькома ковтками горiлки чи коньяку, але з цим не пощастило, алкоголю вдома не знайшов. Знову прийняв ванну i заспокоювався, подумки уявляючи зустрiч iз батьками. Глянувши в дзеркало, трiшки злякався невiдомого, брутального, але дуже недоглянутого чоловiка. Коли поголився, кращим не став. Вранцi поквапився до найближчої перукарнi.
Зачiска вийшла так собi через те, що майстриня весь час поглядала на сусiднє крiсло, де iнша перукарка обслуговувала симпатичного юнака. Роки брали своє, але пiсля перукарнi отримав гарний настрiй.
Вдома i стiни допомагають. У внутрiшнiй кишенi зимової куртки знайшов п'ять тисяч гривень. Радiв, як дитина. Швиденько придбав телефон i пляшку пива. Не просто зав'язувати, як виявилося. Не варто було починати. Але з цим лихом, я знав, що впораюся. Незабаром минеться.
Пам'ять у мене вiдмiнна, тому швидко пригадав телефоннi номери батькiв i кiлькох знайомих. Заповнивши телефонну книгу, почав збиратися до столицi. Навмисне не телефонував. Забракло смiливостi покаятися перед батьками поза очi. З п'ятницi на суботу нiчним рейсoм вирушив до столицi i вже о п'ятiй годинi ранку був на Видубичах. За годину стояв перед потрiбним пiд'їздом i набирав код.
Як же постарiли мої батьки! Плакали вiд радощiв обоє, коли побачили мене на порозi. Я довго не наважувався запитати, чому не телефонували i не приїздили? Коли запитав, то почув слова вибачення.
— Ей, ви чого? Ви нi в чому не виннi.
— Можливо ми старi, але не дурнi. Ми нiколи не цiкавилися твоїми справжнiми бажаннями i iнтересами, — сказав батько.
— Ми завжди все вирiшували за тебе. Вибач, сину, — винувато мовила мама.
Менi було нiяково. Знову тиски провини заважали бути самим собою.
Щоб покращити настрiй, бо провина поглинала всiх нас, я запропонував зробити декiлька сiмейних свiтлин. Пiсля перегляду фоток мама скривилася, я зрозумiв, що змiни торкнулисяi її душi. Завжди в усьому була попереду, а в столицi бути кращою не просто. Згадав село i посмiхнувся: в мене взагалi нiчого не виходило, навiть, п'яницею стати не судилося.
— Пропоную прогулятися. Замовимо родиннi свiтлини в першому-лiпшому фотоательє, яке трапиться на нашому шляху, — запропонувала мама, на що ми з татком радо погодилися.
Я вдихав цiлюще повiтря. Ось воно — те, що потрiбне мiстянину: запах вихлопних газiв з ледь чутними нотками аромату хвої i шлейфом французьких парфумiв, якi залишали за собою доглянутi жiночки. Православнi храми i свiчки багатоповерхiвок вирiзнялися серед непримiтних сiрих будинкiв i намагалися дотягтися неба. Iншим разом я б нi за яких умов не порiвнював будинки i церкви, але цього дня поєднувалося непоєднане. Мама, татко i я нинi почувалися ровесниками. Таки класнi у мене батьки! Ми поводили себе як дiти: жартували, голосно смiялися, обiймалися.
Цього разу свiтлини мамi сподобалися. Додому поверталися в гарному настрої. Густий натовп мiстян починав нас дратувати, ми прискорили ходу i пiшли стежкою через парк, про яку до цього було вiдомо лише мамi. Вдома зручно вмостилися перед телевiзором. Мама вмiло керувала вiдпочинком: ми з татком не помiтили, де взялися пирiжки i коли вони зникли. Слово за словом, плани на майбутнє, сумнiви... Попри затишок в наших душах, вiдчувалася вiдстань помiж нами. До цього часу я не здогадувався, що так i повинно бути. Кожний будує свої кордони. Чому я ранiше цього не помiчав? I сам собi вiдповiв: "Тому, що не вiдчував".
Я вже не сумнiвався в тому, що не зможу залишатися анi в рiдному мiстi, анi в Києвi. Не хочу працювати в школi, не зможу займатися сухою наукою. Не цiкаво менi про воду; знаю, що важливо, але не зможу. Хочу до людей! Якi ж вони рiзнi! Культура, традицiї, мови! Село, столиця, рiдне мiсто рiзнилися, перш за все, людьми. Для мене було дуже важливо на власнi очi побачити розмаїття культур, почути наживо англiйську, нiмецьку, iспанську, вiдчути темп iнших свiтiв... Ще й мама запропонувала почитати статтю про подорожi, автором якої була її спiвробiтниця. Мама, звичайно, мала iншу мету, вона мрiяла про невiстку. Авторка статтi нещодавно розiйшлася з чоловiком: лiкувала душевнi рани бюджетними подорожами Європою. Я згадав турагентство, що знаходилося напроти фотоательє. Якщо не вiзьмуть на роботу, то хоч дiзнаюся про тури. Був впевнений, що цього разу все в мене вийде. Як там кажуть, час збирати камiння?