ХХ

 Спочатку я радiв, як дитина. Я пам'ятаю отi сльози, коли менi хотiлося разом з сусiдськими хлопцями поплавати в калюжi. Нарештi я мав той вигляд, про який мрiяв. Менi давали неважку роботу, але в серединi дня я вже валився з нiг, хоча наша бригада забила лише одну свердловину. Пiд час бурiння натрапили на твердi пласти, що сповiльнило роботу. I все ж я вважав себе переможцем. Нiчого, з часом звикну. Погано лише те, що я зараннi не придбав чоботи i робочий одяг. 
 Я не подумав, що в селi вiдсутнi водопровiд i каналiзацiя. З допомогою кип'ятильника ледь-ледь нагрiв воду, помився в мисцi i сховався пiд ковдру. Заснув, як убитий. 
 Прокинувся вiд того, що хтось плескав мене по щоках.
— Справжнiй пан з'явився в наших краях! Доброго ранку! Прокидайся!
 Розплющивши важкi очi, побачив перед собою Романа. Я перевернувся на другий бiк i продовжував спати.
— Ну ти й ледащо! Миска з брудною водою стоїть посеред хати! Робочий одяг у куточку валяється. Напевне думав, що Рома не знайде його. О, пивко цiле-цiлiсiньке! Ну ти даєш! — Рома вiдкрив пляшку пива i з насолодою чмакав губами пiсля кожного ковтка.
— Добрий ранок! Дякую, що розбудив, — я швидко одягнув чистий одяг — той, в якому приїхав i з порога вилив брудну воду прямо на стежку.
— Поснiдаємо на роботi. Хутчiш збирайся. Спiзнюємося.
 Вiдчувши бадьорiсть, я швиденько застелив постiль i склав брудний одяг до миски, щоб не забути його випрати ввечерi. Коли ступнув на стежку, то пiдскобзнувся i впав в грязюку.
— Мрiї здiйснюються, — сказав i знову згадав себе п'ятирiчним малюком, — а переодягтися-то немає в що, — та я не розгубився, — Романе, позич штани до завтра!
 Далi йшли матюки. Я швидко навчився застосовувати мову сердитого люду. Почула б мене матуся!
— Юрко! Ти справжнiй дурко! Хто воду ллє на стежку? Краще б дерево полив. Я не маю зайвих штанiв. Повертайся до хати. В шафi одяг дiда зберiгається. На роботу згодиться.
 Вимушений був переодягтися в дiдове вбрання. Штани виявилися довгими, але на розмiр меншими. Цей день менi запам'ятався не роботою, а великими незручностями. Добре, що зi свердловиною впоралися до обiду. Я встиг потрапити до магазину i придбати новi чоботи, хлiб i ковбасу.  Я вибачився перед продавчинею Софiєю Леонiдiвною за те, що позичив штани її покiйного дiда. Зачинивши за собою дверi магазина, ненавмисне пiдслухав розмову мiсцевих про себе.
— Чому оцi мiськi такi лiнивi?
— Можливо й не лiнивi, а непристосованi до труднощiв сiльського буття.
— Ти, Софiє, навiдуйся до хати, а то квартирант наробить тобi справ. 
— Поки що немає вiльного часу. Нехай, пiзнiше.

 Я виправ весь брудний одяг у холоднiй водi з милом. Не здогадався порошок придбати. Кип'ятильник швидко вийшов з ладу, то й обмиватися довелося в холоднiй водi. Випадково надибав на електроплитку, чому неймовiрно зрадiв. Закип'ятив чайник i весь вечiр насолоджувався духм'яним чаєм. Заздалегiдь подумав про праску, адже до ранку одяг навряд чи висохне, але знайшов лише чавунну зразка минулого столiття. Зметикував, що її можна буде розiгрiти на електроплитцi, з тим i заснув. 

 Я звикав до сiльського життя i починав знаходити переваги. Я почувався господарем будинку, власний час належав лише менi, я нiкому не був винним i нiкому не намагався догоджати — не було в цьому потреби. Двiчi на тиждень купував у сусiдiв молоко, яке вже на другий день скисало. Я з задоволенням смакував хлiбом зi свiжим або скислим молоком. Я пив сирi яйця, якi задешево купував у сусiдiв з будинку навпроти. Не зважаючи на проблеми зi шлунком, якi виникали через незвичну їжу, почувався лiпше. Настрiй покращували посиденьки з новими друзями. На тверезу голову важко б сприймалися тi розмови сiльських чоловiкiв. Прокидаючись вранцi, я розумiв, що незабаром i я зiп'юся. Але повертатися до цивiлiзацiї не було нiякого бажання. Менi здавалося, що не я не люблю мiста, а воно не бажало моєї присутностi в собi.

 На початку осенi, коли Софiя вiдправила до школи своїх трьох доньок, вона нарештi знайшла час, щоб навiдатися до мене. Софiя привезла бензокосу i навчила мене косити. Я швидко освоїв новий iнструмент,
скосив зарослi трави i почувався щасливим вiд краси, яка ховалася за бур'янами. Ми затопили в печi i були задоволенi тим, вона не капризувала i швидко дала будинку тепло. Софiя вказала менi на павутиння i смiття в кутках, якi до цього я чомусь не помiчав, i порадила ретельнiше прибирати в будинку. Менi сподобалася ця жiночка, та й на мене вона поклала око.

 Я сам пропонував допомогу. Менi подобалося бути потрiбним. Багато чого на подвiр'ї Софiї потребувало чоловiчої сили. Донечок жiнка жалiла, сама ж не встигала з домашньою роботою. З кожним днем все бiльше i бiльше подобалася менi Софiя. В мiстi не зустрiнеш подiбних пишних красунь зi здоровим кольором шкiри, червоним рум'янцем, гарячим блиском в очах i душею вiдкритою... аж занадто. 
 В моїй уявi всi продавчинi вимальовувалися аферистками. Чому ж не надурити покупця, коли випадає нагода? Але Софiя була iншою. I це не мої фантазiї. Вона давала товар в борг, але не п'яницям, щоб в майбутньому мати навар. Вона допомагала одиноким пристарiлим, вдовам, багатодiтним матерям.