ХII

— Я їм зроблю новорiчне свято! — Ксюша зiрвалася з мiсця i ледь не збила на своєму шляху сторожа. Мої дiвчатка пiдписували собi смертельний вирок. Лiда з Ларисою палили за вуглом школи. Я швидко знайшов верхнiй одяг i зiбрався бiгти надвiр, щоб рятувати чи... наказувати дiвчаток. Я проти жiнок з цигарками. Стiльки бесiд я провiв на цю тему! Вважав, що досяг своє мети. Лiда з Ларисою допомагали, знаходили незаперечнi науковi докази про шкоду палiння, а самi... ще й в дев'ятому класi... хизуються цигарками! Попiльнички!
 Я спiзнився. Нас з Ксюшою випередила директорка. Спокiйним тоном Наталья Альбертiвна пояснювала дiвчаткам про шкоду палiння. Це було схоже на монотонну лекцiю, вiд якої хочеться спати. Дiвчатка та й я почали позiхати, а Ксюха ледь стримувала себе, щоб не розпочати нову вiйну. Так, моя Ксюха завжди перебувала у станi бою. Останнiм часом її супротивницею була шкiльна прибиральниця тiтка Зоя. Менi було шкода поважну жiночку в окулярах. Я б i вступився за неї, не зважаючи на мою симпатiю до Ксюшi, але це було небезпечно, це лише б додало запалу моїй дiвчинi. 
 Ксюша ледь стримувала себе. Лекцiя про шкоду палiння лише на неї не призвела заспокiйливий ефект. Її обличчя змiнило колiр. Я нiколи не бачив Ксюшу жовтою. Несподiвано для оточуючих моя подруга похитнулася i втратила свiдомiсть. 
— Зi мною таке iнодi трапляється, — розповiдала Ксюша потiм, — я ж не вечеряла, тому i впала.
 Я не повiрив. Бiльше був схильний до того, що моя подруга вагiтна, але з якоїсь причини про це мовчить. Хоч я i був закоханий в Ксюшу, але не уявляв її своєю дружиною. Не тому, що вона занадто огрядна, а через те, що зi своїм вихованням я не зможу попередити небажанi вчинки. А вони будуть, неодмiнно будуть! Ксюша та ще стервочка, через що я i закохався в неї. Отакий вийшов парадокс. Кохаю i одночасно боюся кохання.
 Наталья Альбертiвна випадок з палiнням розкрутила по-своєму. Треба ж було якось прикрити доньок впливових людей! Вибiр був обраний вiрно: антиалкогольний напрямок. Покотилися чутки про те, що п'яну вчительку iсторiї знайшли вранцi на порозi школи. Коли я ставав свiдком подiбних балачок, то ледь стримував себе, щоб не полiзти в бiйку.  На щастя, розмови швидко вщухли: Ксюша була не з тих, про кого цiкаво плiткувати, але в нiй, та й помiж нами, щось надломилося. Жаль i спiвчуття витиснули з мене кохання. Коли бачив Ксюху, то лiзли думки про те, що перебiр у їжi так само шкiдливий, як i перебiр у всьому iншому. На жаль, це були не лише думки: моя подруга швидко розросталася вшир. Пухкеньке тiло ставало непривабливим. Коли я натякнув про допомогу: ходiмо разом до тренажорної зали та все таке, Ксюша зi слiзьми на очах згадувала прикрий випадок, причиною якого було недоїдання. Та й я не слiпий, щоб не бачити того, що я в очах Ксюшi втрачаю свої позицiї. На першому мiстi у моєї подруги тiстечка.

 Зима пролетiла, як один день. Це швидше була похмура, холодна i затяжна осiнь. Взимку  вiдчувається пробудження i наближення чогось нового. Цього разу осiннiй смуток володiв моїм настроєм. Я був проти фальшi. Не бажав iмiтацiї кохання, нещирої дружби, був проти алкоголю i кинув палити. Я розумiв, що застряг у дитинствi, що виховувати силу волi це не по-дорослому. Справжiй чоловiк повинен дiяти, а не чекати подарункiв вiд долi. Вже час садити дерево, будувати будинок, народжувати сина. А я ще й досi був тим дев'ятикласником, за кого всi питання вирiшували батьки i кохана дiвчина. Я звинувачував себе у бездiяльнiстi i продовжував терпiти зиму. Порiвнював себе з ведмедем, який навеснi прокинеться вiд сплячки i можливо почне нове життя.

 Початок весни давав про себе знати не тiльки бадьорим повiтрям i хитрою посмiшкою сонця. Весна була бiльше схожа на осiнь, холоднi вiтри та дощi брамою стояли на шляху найкращої пори року. Однак сонячно i тепло ставало на душi. Хоча... тривожнi передчуття все ще не полишали мене. Щоб заспокоїтися я прогулювався весняним парком, вiддавався думкам i отримував приємну насолоду вiд самотностi. Дерева будь-якої митi були готовi розпустити зеленi вiти i нестерпно бажали зустрiчi з новими дощами, вiтрами, туманами, а я ж не вiрив у змiни, тим паче, хорошi. Я насолоджувався минулим. Був впевнений, що нiколи в життi не зустрiнуся з коханням. Радiв тому, що було колись. Ксюшу я порiвнював з зимою. У нас вдома до цього часу збереглася старенька лялька-снiгуронька, яку мамi в дитинствi подарував дiдусь. Онука дiда Мороза була схожа на Ксюшу як двi краплi води: такi ж рум'янi щiчки i синi очi... Катя чекала на четверту дитину. Для мене вона була осiнню. То й що, що дрiбненька, зате, яка плодовита i весела! Будь-хто на її мiсцi зiгнувся вiд роботи i домашнього навантаження, а Катю роки не беруть! З болем згадував Раю... Звiсно весна! Кращої вiд неї не знайти... Час не лiкує кохання. Невладнi iншi жiнки замiнити першу i найдорожчу... I неправда, що перше кохання несправжнє. Справжнє воно, аж занадто справжнє... Бiльше нiж кохання.
 Лише через роки я зрозумiв, що причиною моєї залежностi вiд почуттiв стала Лариса. Вона була дуже схожою на свою п'ятнадцятирiчну маму. Але навiть натяк на подiбну думку я б до себе не пiдпустив.