Х

 Я був впевнений, що ми з Василем стали найлiпшими друзями. Я не квапився додому. За келихом пива, а то й бiльш мiцного напою, ми виливали один одному душу. Василь мав сина i дружину, але його родину не можна було назвати звичайною. Трудовик лише вiд Люсi приховував свої почуття до Катi, а його дружина завжди була трiшки закохана в когось, але не у Василя. Чоловiк був в курсi, але не надавав цьому нiякого значення. Одного грудневого вечора я не втримався i почав розмову про ревнiсть, почуття власностi i, звичайно, про кохання.
— Я розумiю все, — вголос розмiрковував я, —  досi не можу забути шкiльну любов. Х— Василь хижим поглядом ледь не вбив мене, — Нi, я не про Катю, не переймайся. Я не можу припинити кохати iншу. Але поясни менi, чому дозволяєш дружинi зраджувати тобi?
— Який же ти наївний!
— Не розумiю, чому? Родина повинна триматися на вiрностi... навiть, на почуттi власностi... Я б не потерпiв зради в сiм'ї.
— Ех ти... Не тому тебе в аспiрантурах учили. Життя не таке просте як здається. Категорично проти почуття власностi! Знаєш, жiнки... вони, як квiти. Їх краще кохати на вiдстанi. Прийшов, насолодився красою i ароматом, та й пiшов собi. 
— Так сам же говорив, що флiртує твоя Люся з чоловiками. Чому дозволяєш?
— Нехай собi флiртує. Хтось повинен жiнцi говорити комплiменти, мацати її очима.
— А якщо не очима? Не такий ти вже й красень, якщо чесно, — я намагався образити Василя, так би мовити, зачепити за живе.
— Будь спок! Все у мене пiд контролем. Тримаю Люсю на довгому ланцюжку. Почуття i можливу зраду перевiряю настроєм. Якщо мужик, то зрозумiєш, якщо нi — не варто морочитися поясненнями.
Я зробив вигляд, що зрозумiв. Я ж мужик!

 Катя мило посмiхалася при зустрiчi зi мною. Я намагався знайти привiд для продовження наших вiдносин, але завжди щось заважало. Пiзнiше я зрозумiв, що не дуже того й хотiлося. З одного боку, я боявся Василя, з iншого — думки про Раю знову застрягли в моїй головi. Менi здалося, що того разу я зрадив свою кохану. Не виходило в мене забути Раєчку. Розумiв, що це неправильно. Але вдiяти з собою нiчого не мiг. А якщо бути вiдвертим, то головна причина була не в менi. Катя мене уникала. Не такий я дурень, щоб зрозумiти, що близькiсть була передчасною.

 На початку грудня, коли тоненький лiд кiркою вкрив асфальт, а дрiбний дощ разом з вiтром боляче били голками в обличчя, я поспiшав пiсля роботи додому. Я встиг пiдхопити Катю, яка пiдскобзнулася i ледь не впала. Страшенно зрадiв слушному випадку i вирiшив: це доля. Насправдi, так i сталося. Попереду чекало довготривале передноворiчне свято. Ми настiльки зблизилися, що колеги, друзi i учнi це сприйняли, як належне. Заспокоївся Василь, принишк Артем. Вiн пилинки з Катi здував i ладен був терпiти до останнього, аби дружина не полишила його. Я дихав щастям на повнi груди до того часу, доки не почув неприємнi розмови пiд дверима свого кабiнету.
— Ох i лох наш Юрко, що вiн в тiй вчительцi знайшов? 
— А менi вони подобаються. Вони, як Ромео i Джульєтта.
— Переростки! Бу-га-га!
 Пiд гучнi звуки реготу до класу увiрвалася Лариса. Сiла на своє мiсце i закрила очi долонями.
— Ларисо, щось трапилося? — запитав я.
— Все нормально. То я так, — Лариса поклала руки на стiл i проникливим поглядом вологих очей взяла мене в полон, — чому ви з нею?
— Ти про що? — я намагався не показувати хвилювання.
— Чому ви не одружилися з моєю мамою i соромите своє iм'я вiдносинами з тiєю? Невже моя мама гiрша?
— Рая дуже гарна людина, але мiж нами нiчого не було. Ми не могли одружитися з твоєю мамою, — тихо видавив з себе.
— Неправда! Мама довго на вас чекала! 
 Я вирiшив якнайдовше тримати паузу, щоб не продовжувати розмову. Так, я вчинив невiрно, коли почав зустрiчатися з Люсею, але Лариса помилялася. Нiхто на мене не чекав. Та i для чого я їй потрiбний? Рая — успiшна жiнка. А я нiхто, я невдаха. Настрiй псувався. Образ коханої Люсi танув. Очi Лариси не вiдпускали. Чому ж я такий аморфний? Все у мене неправильно!

 Те, що вiдбулося далi, було схоже на страшний сон. Мої дiвчата, Лариса i Лiда, органiзували гонiння проти вчительки музики. Вони пiдбурювали проти неї учнiв iнших класiв. Люся з острахом пересувалася коридорами школи, боялася заходити до свого кабiнету, бо будь-якої митi могла зустрiти на своєму шляху, якщо не дохлу мишу, то живого тарантула. Жуйками були облiпленi не лише столи i дверi кабiнету музики, а i пiдошви фiрменних черевичок симпатичної жiночки. Осуд лунав звiдусiль i з рiзних причин. Мiнiатюрна Люся схудла, зiгнулася i вже була схожа на молоду бабу Ягу. Я намагався захистити подругу, але кожного разу це виглядало якось недоречно. Здавалося, що мене взагалi не iснує, а Люся — найнебезпечнiший монстр. Прозорим привидом я пересувався школою i мiстом. Мене чомусь припинили помiчати. Єдиною втiхою були посиденьки з Василем та мамин борщ. Але й трудовик останнiм часом почав уникати мене, виправдовуючись домашнiми клопотами. Це було єдине, що я сприйняв нормально. Ми з Василем дуже рiзнi. Швидко закiнчилися спiльнi теми для обговорення, i оковита навряд би в цьому нам допомогла.

 Директорка говорила зi мною довго. Я уважно слухав її настанови, а в головi складав змiст заяви на звiльнення. Так, я все зрозумiв. Легке життя закiнчилося. Потрiбно починати працювати.