IХ

— Юрко, прислухайся до поради: не варто самотньому чоловiку крутитися бiля Катюхи. Облиш її, — зачепив мене пiсля роботи Василь Денисович.
— З чого ти взяв? То здалося. Для чого менi чужi дiти? — я не знав, що й сказати. Обличчя червонiло. Кулаки чухалися. Хотiлося врiзати в пику трудовику. Тримався; без сумнiву, мiй удар коштував би менi тимчасової непрацездатностi. Чому Катя обрала Артема, хлюпика кiстлявого, а не Василя? Треба ж, щоб вберегти родину, Артем просить допомоги у iншого! Диваки, а не чоловiки. 
  Я поринув у солодкi мрiї про майбутню сiм'ю, де мiсце дружини належало, як не дивно, не Раї, а Катi. Я уявляв себе щасливим татком, який не порається з пелюшками, а займається з пiдросшими малюками спортивними iграми, фотографуванням, переглядом фiльмiв. Спiльну дитину народжувати не обов'язково. Катiних дiтей я любитиму, як своїх рiдних.

— Юрчику! Ти додому? — моє серце забилося гучнiше, почувши нiжний голос Катi.
— Так. Потрiбна мoя допомога?
— Та нi. Випала нагода прогулятися з тобою осiннiм парком, — Катя посмiхнулася, виставив ряд дрiбненьких зубiв. А я ще бiльше закохувався в цю тендiтну дiвчину-жiночку з розкосими очима, тоненьким носиком i малесенькими вустами. Полонила мене оця дрiбненька краса мiнiатюрної жiночки!
— З задоволенням! — я взяв пiд руку тендiтне створiння i ми покрокували парком, милуючись дощем iз осiннього листя. Великi краплi вологи падали з дерев, деякi потрапляли за комiрець. Якби поряд не було маленької квiточки Катi, було б моторошно i неприємно. З Катею завжди легко, весело i зовсiм не холодно!

 ...В головi шумiв осiннiй вальс, на жаль, не пам'ятаю iм'я композитора. Але нахабний Боярський вже постукував у виски своє пора пора порадуємось! Так! Я був неймовiрно щасливим! Ось воно, те що потрiбно здоровому самцю! Все вiдбулося за всiма законами жанру, чи то пак, сексу! Вперше вiдчув стовiдсотковий кайф, всеосяжну свободу, щасливе не лише сьогоднi, a i завтра.
— Юрчику, забула сказати, я збиралася до торгiвельного центру. Малим шкарпетки потрiбно придбати. Позич менi тисячу. Пiсля авансу вiддам, — миле створiння знову посмiхалося, показуючи ряд дрiбненьких зубiв. Яка ж велику силу мала ця маленька жiночка! Поряд з нею вiдчуваєш власну велич. Чоловiк повинен тримати в оберемку свою половину. У моїх обiймах вистачить мiсця не тiльки для Катi, а i для її дiтей
— Добре. Будь ласка. Немає проблем. Не треба повертати, це тобi маленький подарунок, — я вiддав грошi. В той час я вважав, що ми вчинили правильно — за законами серця. Вiддячити жiнку за кохання — закон для чоловiка. Я вiдчував себе щасливим. Для Катюхи я б подарував цiлий свiт, якби мав таку можливiсть.

 Катя спускалася сходами без мене. Не хотiла, щоб я її проводжав. Я не дуже й хотiв. Не бажав порушити внутрiшнiй спокiй, на який я вже й не розраховував. Зачинивши дверi квартири, почав наспiвувати: "Пока пока покачуючи стегнами на сходах, манила мене слiдом, Катю, ти..."

— Синку, за п'ять мiсяцiв татко буде вдома. Потрiбно пiдготуватися. Я ж сьогоднi спiлкувалася з ним. На щастя, телефонували з Технiчного унlверситету. Запрошують на роботу.
— Вiн не повернеться до унiверситету. Батько не зможе працювати там, де його пiдставили.
— Та нi, синку. Запросили до столицi.
— I де ж у Києвi Технiчний унiверситет?
— Так то стара назва. Потрiбно уточнити, — мама сiла у крiсло, увiмкнула телевiзор, а потiм, подивившись менi прискiпливо в очi, запитала, — що трапилося? Раю бачив?
— Рая за кордоном.
— А я-то думаю, чому не заходить? Де саме вiдпочиває?
— Рая вийшла замiж за iноземця.
— Чому менi нiхто не повiдомив про цю чудову новину? Моя ж ластiвочко, нехай у тебе все буде добре! I у нас, також. Гарний сьогоднi видався день. Чудрвi новини, — мама знову зупинила свiй погляд на менi, — а ти, що скажеш? Не мовчи, я бачу, що вiдбулося щось надзвичайнe.
— Я за сигаретами, — кинув мамi i зачинив за собою дверi.

 Я таки мамин синочок. Не п'ю, майже не палю. Золото, а не дитина. Тiльки трiшки переросток. Чому ж так зсередини защемiло при згадцi про Раю? Як же добре було. 
— Я тебе попереджав? — напроти мене виросла постать трудовика.
— Привiт, ти на мене чекаєш? — ледь не задихнувся вiд перегару, яким дихав менi в обличчя Василь. 
— Я тебе попереджав? Я говорив тобi, щоб i близько не пiдходив до Катi?
— Ходiмо пивка вип'ємо, — запропонував я, бо не на жарт злякався. Уявив себе убитим в безлюдному пiд'їздi. Нiхто на трудовика не подумає. Та й вiн, перебуваючи в такому станi, вранцi нiчого не згадає. На моє щастя Василь погодився перехилити зi мною чарчину, та дiйшовши до лавки, сiв i задрiмав. Я вперше вiдчув сильне бажання випити. Збiгав до магазину. Про цигарки забув, i швидко, як тодi, в дев'ятому класi, осушив майже пляшку горiлки. 
 Прокинувся вiд того, що Василь тримав мене за петельки i тряс: "Прокидайся! Вставай! Звiдки взявся на мою голову? Я з глузду з'їхав! Знайшов з ким пити!"
— Еее, ооо, ти чого? Вiдпусти! — мiй рот випускав дивнi звуки, тiло не слухалося, почувався огидно i радiв тому, що це тимчасово i незабаром минеться.
— Ффу, де ти забруднився? — дивувався Василь.
— Я? Все добре, друже. Я воду пив. Вода розлилася. Я додому, — промовив я, впiзнавши навпроти вiкна власного дому.
 Добирався я на своїх двох, а, якщо бути чесним, на чотирьох. Прокинувся серед ночi на килимку в коридорi. Добре, що мама не сварилася. А може й сварилася, та я не пам'ятав.