VIII

 Таки правда, що для подолання проблем, потрiбно вiдпустити їх. 
Будь-яка нормальна людина, приступаючи до нової роботи, вiдчуває хвилювання через недооцiнювання власних здiбностей або ж вiд надмiрної впевненостi. Менi було байдуже. Я собi здавався роботом. Тiльки й того, що боявся зустрiтися поглядом з Ларисою. Багато рокiв потому, я згадував, що якимсь внутрiшнiм зором бачив, як дiвчинка переймається змiною мого настрою, але не показує виду. Щоб до вiдчаю не пiдключився сором, я вiдганяв цю думку, вважав її хибною. Пiдлiтки бiльше злi, нiж добрi. Та й хвилювання Лариси, а тим бiльше її почуття, мене не тривожили.

— Ох i мудак наш новий класний, — почув я iз-за дверей. 
— Нудно з ним. Якийсь твердолобий, — писклявим голосом пiдтримав однокласника вiдмiнник Костя. 
 Враз стало тихо настiльки, що я був вимушений вийти з класу i подивитися, що ж сталося? Хлопчики i дiвчата мовчки пiдпирали стiнку, чекаючи на дзвiнок. Я так нiчого i не зрозумiв. Заспокоївшись, зайшов до кабiнету i зайнявся справами.

 Час — найкращий лiкар. Я потроху приходив до тями. Лариса з Лiдою стали кращими ученицями з географiї, що безперечно мене радувало. Бистрицька поринула з головою у навчання. Їй вдавалося бути першою в усьому. Колеги все ж боялися за Лiду. Мати не гребувала наркотиками, а татко — любитель ризику, будь-якої митi мiг вчинити дурницю. В газетах час вiд часу з'являлися новини про Бистрицького, якi пiдiгрiвали суспiльство. Але поки що Лiдин татко виходив сухим iз води.

 I знову пiд дверима розмова про мене. 
— Чому Юрчик неодружений?
— Тому що... — я почув те, за що треба бити в морду, регiт та iншi паскудства. Я встав, поправив всi ґудзики на одязi i впевнено рушив до дверей.
 Лариса в уже знайомiй позi верхи сидiла на Махновському, головному дебоширi i забiяцi нашого класу, i щосили била його по щоках. Тодi вперше в менi щось зламалося. Зламалося щось шкiдливе, що переслiдувало i заважало жити нормальним життям. Дiвчинка-пiдлiток виявилася бiльше, нiж друг. Тодi я вперше подумав, що непогано б стати об'єктом кохання цього милого i смiливого створiння, але швидко вiдiгнав шкiдливi думки.
— Вашу руку, мадам, — я взяв долоню Лариси в свою. Вiдчув трепiт i дивного ґатунку тепло. В той час, коли учнi голосно реготали, щось в менi тихо промовило: "Твоє!". Махновський поплескав мене по плечу i сказав: "Вибач, мужик!", та й побiг з юрбою хлопцiв на подвiр'я.
— Юрiю Миколайовичу, бiльше цього не буде. Обiцяю, — промовила Лариса.
— Ох i розпоясалися! Негiдники! Чергуватимуть тиждень, — вставила своє Лiда i дотримала слова.

 Я продовжував працювати без особливого напруження. Насправдi, виховною роботою займалися Лiда з Ларисою. Якщо й були конфлiкти, сестри швидко їх гасили. Рейтинг мого класу повiльно, але впевнено, пiднiмався вгору. Нам не було рiвних на шкiльних святах. Талановитi сестрички взяли на себе обов'язки не лише класного керiвника, а i хореографа, режисера, диригента. Тi дiйства, якi вiдбувалися в класi, були схожими на роботу музичного оркестру, яким керували двi талановитi дiвчинки. Я вiдчував себе старим пiанiстом, який не так вже й часто перебирає клавiшами роялю, щоб озвучити класичнi педагогiчнi настанови. Тодi я думав, що непогано б бути керiвником бiльш високого рангу. Достатньо лише пiдiбрати надiйну команду. 

 Не було б щастя, якби нещастя не допомогло. Я знову став популярним. На нарадах вiдчував себе супергероєм. Не було випадку, щоб мою роботу не ставили за приклад. Колег дивувала моя скромнiсть i байдужiсть. Чоловiки запрошували на чарку-двi. Деякi жiнкi не приховували свого захоплення мною. Я вiдразу вiдчув небезпеку променистих поглядiв, але не надав цьому значення. Це було б схоже на божевiлля. Я не бажав знову ховатися вiд осуду друзiв i знайомих. Двадцятирiчний осуд мiцно застряг в менi i забувався дуже повiльно. Однак супротив продовжувався недовго.

 Катерина Маркiвна, вчителька музики, кидала нiжнi погляди в мiй бiк. Спочатку це мене тiшило. Я згадав про свою зовнiшнiсть, яку останнiм часом запустив. Придбав пару сорочок i новi джинси, зачастив до перукаря, вiдпустив солiдну борiдку. Вперше за останнi двадцять рокiв подобався сам собi. Зробив висновок, що вiк менi на користь. Планував ще зайнятися спортом, але далi бажання справа не зрушила.
 Катя володiла рiдкiсним талантом, який перевершував її музичну обдарованiсть, i дуже личив жiночцi. Вона не вмiла i не бажала приховувати почуття. Якщо в школi до цього звикли, то чоловiк — батько трьох дiтей, швидко запiдозрив змiни в поведiнцi дружини. Вiн почав навiдуватися до школи, беспардонно зривав наради, заважав проводити уроки. Артем не вiдразу вирахував того, хто ж цього разу припав до серця законної дружини. Спочатку вiдбулася чоловiча розмова з трудовиком. Катя крутить з колишнiм суперником — перше, що прийшло на думку ображеному чоловiку. Я не застав, але колеги розповiдали, як юна Катерина посварила вiрних друзiв, свого майбутнього чоловiка i трудовика, через те, що довго не могла визначитися з вибором. Спочатку їй подобався учитель трудового навчання Василь Денисович, пiзнiше — вчитель iнформатики Артем. Перемiг Артем. Пiсля одруження вiдкрив власний бiзнес, i правильно вчинив: троє дiтей — не жарт. От тiльки дружина з ним нудилася. Цього разу черговими лiками вiд буденностi i смутку став я.