IV

— Юрiю Миколайовичу! У нас новенька! — вкотре повiдомили новину дев'ятикласники. Ох вже цей 9-В! Який зразковий клас був! Подурiли в цьому роцi. Навчальна програма нецiкава. Важко менi з ними. Урок так-сяк провiв. Можливо, наступного разу вгамуються, якщо вигадаю, чим зацiкавити дiтей.
 На перервi до мене пiдiйшла новенька. Деякий час дiвчинка спостерiгала за моєю роботою. Я квапився i нi на кого не звертав уваги, так як не встиг перевiрити зошити. Перерва велика, але учнi наробили багато помилок. Я почувався незадоволеним. Чому дiти так погано зрозумiли нову тему? 
— Юрiю Миколайовичу! Моя мама вам привiт передавала!
 Зазирнувши в очi новенькiй, я впiзнав в них Раїсу.
— Лариса? Чому мама жодного разу тебе до нас не приводила? Якби ранiше впiзнав, то на уроцi б добре поганяв. 
— Ой-йо-йой! Географiю не люблю! Краще не треба.
 Менi стало дуже хороше на душi. Я був впевнений, що вiдтепер все буде гаразд. З'явився мiсточок помiж мною i Раїсою. Погано, що дiвчинцi не подобається мiй предмет. Постараюся все владнати. Неможливо географiю не любити.

 Батько готував мене до кар'єри вченого. Я повинен був освоїти географiю, а потiм обрати для навчання будь-який iнший напрямок, так само, як i мiй батько. За першою освiтою батько геолог, за другою — менеджер. Кожного лiта ми всiєю родиною мандрували нашою країною, часто бували в закордонних поїздках. Батько не лiнувався дiлитися знаннями завжди, коли з'являвся нагода. Часом менi здавалося, що географiя у мене в кровi. Не було жодного питання, вiдповiдi на яке я не знав. Пiсля закiнчення аспiрантури вирiшив деякий час попрацювати учителем географiї. Маму здивувало це рiшення. А ми з батьком вирiшили, що так буде краще, тому що я почав вивчати психологiю. Дуже вже менi подобалося пiзнавати внутрiшнiй свiт людей. Ми ж вiдрiзняємося не тiльки статтю, вiком, кольором шкiри, а i думками та потребами. Кандидатську так i не дописав... Коли батька звiльнили з керiвної посади, вимушений був покинути викладацьку дiяльнiсть в iнститутi. Знову влаштувався до школи. Начебто вчинив вiрно, але бачу, що школа це не зовсiм моє...
 Окрiм географа, що безперечно вiд татка, в менi живе шматочок мами. Я гарно володiю пером. Для науковця це корисне поєднання, але доля вiдвернулася вiд мене. На шляху стало оте кляте табу. Всi напрямки кар'єрного зросту для мене закритi.

 Повертаючись з роботи, я впiймав себе на тому, що на душi приємно i затишно. Я не вiдразу зрозумiв причини мого гарного настрою. Зазвичай швидкою ходою кваплюсь додому, щоб поласувати маминими кулiнарними шедеврами. 
...Щось подiбне вже було в моєму життi. Здається, згадав. Кожного дня я супроводжував Раю до її будинку. Я грав роль детектива, що переслiдує свою кохану дiвчину, якiй загрожує небезпека. Коли Рая оберталася, вiдчуваючи мiй погляд, я ховався за дерева, кущi, будiвлi. Якщо не встигав i моя кохана однокласниця помiчала мене, то дуже радiв. Рая сповiльнювала ходу, розправляла плечi i крокувала узбiччям дороги, як французька модель подiумом. Це було привабливе i кумедне дiйство. Деякi водiї зупиняли автомобiлi i намагалися познайомитися з Раєю. А я прискорював ходу, щоб захисти слабку дiвчину вiд нахаб, але не встигав... Рая вмiла постояти за себе. Лише одного разу я встиг прийти на допомогу. Легким рухом водiй зламав менi ключицю, але вiд удару Раїної ноги  вiн захиститися не встиг. До машини чоловiк повертався у зiгнутому положеннi. Ми з Раєю поквапилися до швидкої. Саме тодi, бiдна дiвчинка повiрила в мене. Вважала, що я справжнiй лицар i не зможу образити кохану.
 Приємно поринути у вiдчуття юностi i дитинства... Добре, що неодружений, iнакше, це було б схоже на зраду. З iншого боку, я кiлька разiв зраджував Раї. Я знаю, як це — бути закоханим. Але то все нудне i не цiкаве. Глибину закоханiстi i кохання не варто порiвнювати. Це, як рiчка i океан, Мiсяць i Сонце, один день i все життя.
 Раптом я зрозумiв: крокую тим самим шляхом, як i колись. Я переслiдую Раю i вiдчуваю неймовiрну насолоду. З глузду з'їхав? Цього не може бути! I тут мене пробило! Це ж треба: я переслiдую Ларису — доньку моєї коханої Раєчки. Диво та й годi! Зi спини Лариса схожа на матiр, як двi краплi води. Але, нi — Рая була дещо вуглуватою в пiдлiтковому вiцi, а дiвчинка мала iдеальнi форми. Це зачiска ввела мене в оману. Волосся у Лариси мамине. Таке ж роскiшне i доглянуте.
 За рогом супермаркету я зупинився, зняв окуляри, протер скельця та  позбавився вiд мани, яка повернула мене в дитинство i так солодко затьмарила розум.
 Помилився, не позбавився... Вдома ввiмкнув комп'ютер i поринув у мандрiвку соцмережами. Шукав Раю i Ларису. В Iнстаграмi натрапив на свiтлину, де Лариса, Рая i смаглявий красень перебувають на вiдпочинку в Барселонi. Вiд гарного настрою не залишилося слiду. Чоловiк мав iспанське корiння, в цьому не було нiякого сумнiву. Я кинувся до дзеркала i отримав гол у власнi ворота. Не п'ять, а десять кiлограмiв потрiбно скинути, а потiм необхiдно наростити м'язову масу. З чого я взяв, що той красень футболiст? Можливо, звичайний качок, що виживає за рахунок грошовитих жiнок? 
 Я згадав, що не вечеряв. Мамуся приготувала пiцу. З задоволенням приступив до поглинання шкiдливої їжi пiсля шести. Перчик лоскотав носа, кисло-солодка пiдливка задовольняла смаковi рецептори, м'яка випiчка сама нанизувалася на зуби i танула в ротi. Я забув про все на свiтi. Забув про те, що мамi потрiбно лишити кусень смакоти. Та особливо не засмучувався. Мама буде радiти через те, що сину сподобалася вечеря. А що ж їстиме мама? В холодильнику знайшлася каструля борщу. Борщ — корисна їжа. Це справжнiй клондайк вiтамiнiв.