І

— Синку, прошу тебе, будь чемним з Раїсою. Відтепер нам немає до кого звернутися за допомогою. Прошу тебе, забудь про шкільні образи! Подаруй Раї кілька компліментів. Зроби вигляд, що вона тобі подобається. Нічого страшного в тому немає, що Рая сама виховує дитину. Дуже симпатична жіночка... Дякувати долi, хоч вона від нас не відвернулася, — мама витерла рушником сльози і пішла на кухню готуватися до святкової вечері.

 Райка мала вигляд старшокласницi. Я знав, що одяглася вона так навмисне. Завжди приходила до моєї мами в незмiнному вбраннi: синя в свiтлу смужку спiдниця i бiла шовкова блуза. Ще й начепить на голову заколку у виглядi синього бантика, а у вуха — такої ж форми сережки. В мене свербiли руки. Я ладен був зiрвати з Райки паскудний одяг i дешеву бiжутерiю, але мiй статус не дозволяв цього робити, навiть подумки. Раїса Василiвна Коростильова — голова райдержадмiнiстрацiї, а я — звичайний вчитель географiї.

— Добрий день, мої рiдненькi! — привiталася Рая i затисла мою маму в мiцних обiймах. Я стояв у куточку i мило посмiхався. Дивно, але цього разу на нашiй гостi були синi в бiлу смужку брюки, а не спiдниця. Все iнше залишалося незмiнним. Хоча... сережки мали невеличкий розмiр i були виготовленi з благородного бiлого металу. Нарештi це сталося! Можливо, крижане серце благодiйницi почне танути? Стiльки рокiв минуло, а вона до цього часу тримає на мене образу. Скiльки чоловiкiв у Райки пiсля мене було — не перерахувати! А вона й досi на мене дметься. Хвойда! Ненавиджу!
— Мамо, я вийду на хвильку. Мкксим прийшов. Справа невiдкладна.
— Максим? Зайвий?
— Ага. Зайвий.
— Запрошуй у гостi. Є нагода. Давно не бачила цього шибайголови.
— Добре, мамо.
 Нiякого Максима i близько не було. Вiн давно мешкає в iншому мiстi. Я сказав перше iм'я, яке спало на думку. Коли бачу Раїсу, завжди згадую наш ненормальний дев'ятий клас i Максима Зайвого.

 З Максимом ми були справжнiми друзями. Жодного разу ми не зрадили нашiй дружбi. Максим плигає з третього поверху — я за ним. Я танцюю на розжареному вугiллi, Максим перетанцьовує мене, обзиваючи придурком, дебiлом та iншими непристойними словами. 
 Але ота хвойда Райка зламала нашу дружбу назавжди. Те, що вiдбулося двадцять рокiв тому, має назву "перший секс", i я вважаю це найбiльшою помилкою cвого життя. Треба ж було менi розпатякати про нашу близкiсть своїм однокласникам! Потрiбно було мовчати — як Райка. Зазвичай дiвчата неохоче розповiдають про iнтимнi стосунки. Це у нас, у чоловiкiв, природою закладено, що необхiдно подiлитися радiстю з усiм свiтом. Так, я дурень: розповiв у присутностi Максима про секс з Райкою. Отримав кулак в щелепу i болото слини на своєму обличчi. Максим намагався сказати щось образливе в мiй бiк, але замiсть незрозумiлих слiв в мене полетiли бризки липкої густої слини. Я витер рукавом обличчя i пiд регiт пацанiв поквапився додому. То був перший раз, коли я без поважної причини прогуляв уроки. Неповажна, на перший погляд, причина виявилася надповажною, навiть, супер надповажною! Все подальше життя пiшло шкереберть через цю хвойду Райку!

 Райка з Максимом зруйнували не тiльки мiй авторитет, а i мою подальшу долю. На Максима я, щиро кажучи, образи не тримаю. А Райку, Раєчку, мiй Рай неземний, я одночасно ненавиджу i кохаю...

 Додому повернувся, коли гостi поросходилися, i тiльки Рая з мамою голосно сьорбали чай. Перепало б менi за це сюрчання! А цим панночкам дозволено порушувати правила етикету. Та й правильно! Нудить вiд тих правил! 
 Тривожним поглядом Рая зазирнула менi в очi, пiднялася i пiшла до вiшалки, на якiй майорiли рожевим сумочка i парасолька на випадок дощу. Я не мiг вiдвести погляд вiд ошатної ходи, тонесенької талiї, багатого волосся. Мене зацiпило, затрясло зсередини, я боявся, що мама або Рая побачать, як тремтять мої руки, вилицi, губи. Нiчого не мiг з собою вдiяти. Видавив лише "до побачення" i пiшов до своєї кiмнати.
— Дякую вам, Галино Федорiвно i Юрчику, за гостинний прийом. Було дуже смачно i вишукано, як завжди. На все добре, — лунало з коридору, коли я вкотре гнiвався на свою слабкiсть. Не можу я бути сильним поряд з Раєю. Не можу бути навiть самим собою... Щось дивне зi мною коїться... Кляте кохання! Ненавиджу!!!

 Мама ходила навшпиньках, тихо i обережно мила посуд. Я чув її зiтхання, але зарадити нiчим не мiг. Мама завжди швидко знаходила рiшення в найскладнiших ситуацiях; порадою, а то й власним втручанням допомагала друзям i знайомим, але зараз була в програшi. Вона виявилася безсилою перед викликом долi. I все це через нашу з батьком легковажнiсть. Цим ми з ним схожi. Батько через дурницю потрапив за грати. Підписав, не глянувши, мало значущий папірець. Скільки він такого підписував! Завжди все проходило. Довіряв заступнику по господарству, як самому собі, а, можливо, й більше... Підставили батька найкращі друзі. Серед тих, хто не зрадив, залишилася Раїса. Це так вважає мама. Насправді ж Райка ще та стерва! Ненавиджу! Голову відірвав би цій шльондрі! Вкотре переконую себе: обминати треба подібних жінок! Але ми, чоловіки, кохаємо саме таких — норовистих і неприборканих...