Розділ 28

Наступний день напружений і зайнятий. Я радію, що настрій боса набагато краще ніж був вчора, але все ж таки вирішую дочекатись вечора щоб поговорити з ним. 
Коли офіс починає пустішати, я налаштовую себе на те, щоб піти в його кабінет. Але він дивує мене, надіславши повідомлення:
“Зайдіть до мене”
Серце починає калатати наче скажене. Я відкашлююсь, прочищаючи горло. П’ю воду, ніби готуючись до важливого виступу. Та мабуть важливіше виступу в моєму житті ще не було. Жодна нарада, конференція чи презентація не лякали мене так, як майбутня розмова з босом. 
Я несміливо стукаю в двері і заглядаю в кабінет:
- Викликали?
- Так, заходьте, - не звертаючи на мене уваги, продовжує підписувати папери.
Я мовчки заходжу і сідаю навпроти нього, очікуючи коли він завершить.
Підписавши останній аркуш, він підіймає на мене погляд і протягує папери:
- Договір готовий, вишліть цю копію інвесторам.
- Звичайно, - відповідаю і помічаю свою книгу, що давала Мії, на краю столу. Бос слідкує за моїм поглядом і бере книгу в руки:
- Ледь не забув, Мія просила передати і подякувати вам за книгу.
Забираю її і питаю:
- Вона їй сподобалась?
Він на секунду задумується, а потім додає:
- Судячи з того, що вона розказувала мені про неї всю дорогу до аеропорту, то більш ніж сподобалась, - він ледь помітно всміхається, розчиняючи мою напругу.
Мене зацікавлюють його слова. Останній раз, коли я бачила дівчину, був вчорашній ранок, коли я дивилась на них з вікна, стираючи сльози. Хоча до цього я бачила її в офісі по кілька разів на день.
- Вона кудись поїхала? 
- Так, вона повернулась в Італію, - відповідає.
- Надовго? - дивуюсь.
- На кілька місяців. Вона там живе зі своєю матір’ю, - в його голосі я чую сум. 
Після цього він встає і дістає віскі з двома склянками і ставить їх на стіл. 
- Вип’єте зі мною? - помічаю як його настрій змінився, ставши засмученим.
- Ні, дякую, мені не мож... - спиняю себе, ледь не бовкнувши зайвого, - я не буду.
- Як хочете, - наповнює лише одну склянку. 
Оскільки бос п’є не часто, я розумію, що можливо туга за Мією, змушує його запивати сум. 
- Ви мабуть сумуєте за нею? - тільки промовши, я розумію, що занадто вже глибоко копаю і ледь не прикушую собі язика. 
Впевнена, що на цьому наша розмова закінчиться і містер Грін закриється від мене. Але він дивує своєю відвертістю, спокійно розглядаючи вміст своєї склянки:
- Звичайно. Але краще їй зараз повернутись додому. Бо вона знайшла собі хлопця, який приїхав сюди за нею з Нью-Йорка, - він стискає зуби, при одній лише згадці про того бідолаху.
- Хлопця? - здивовано перепитую.
- Так, - сумно відповідає, - я навіть не помітив коли вона виросла... і замість того щоб слідкувати за тим, щоб вона не вдарилась чи не впала, тепер треба слідкувати за тим, щоб усілякі шуліки поруч з нею не розпускали руки! 
Він ледь не гарчить від злості, а в мене все всередині перевертається з ніг на голову. Мені здається, що я розумію, але не можу повірити в почуте, тому здивовано питаю:
- То ви батько Мії?
Тільки зараз він підіймає на мене очі і дивиться наче на якусь дивачку. Я червонію під його пильним поглядом. І він підтверджує мої здогадки:
- Звичайно, батько, а хто ж ще? 
В мене в голові ніби пазл зійшовся. Тепер я помічаю між ними якісь спільні риси і дивуюсь, як мені не прийшла подібна думка в голову. Бос лише мовчки споглядає, поки я всміхаюсь, літаючи в своїх роздумах. Його дивує моя реакція і він уважно слідкує за мною, повільно потягуючи віскі. 
Він батько! Виявляється він може бути батьком! І з Мією у них досить дружні і теплі стосунки. Виявляється його турбота і увага до неї - це лише почуття батька до своєї дитини. Але наступна думка, що приходить в голову, збиває з мене всю ейфорію:
- А ваша дружина? - питаю і тільки зараз помічаю його пильний погляд на собі.
Він ставить склянку на стіл і крутить її в руці. Я ж зминаю долоні, нетерпляче очікуючи на його відповідь.
- Ми розлучені вже більше десяти років, - він промовляє і ніби досліджує мою реакцію на свої слова. 
Я ледь не видихаю з великим полегшенням. Це означає, що в нього немає стосунків. Але є колишня дружина і дочка, яку він дуже любить. Я впевнена в цьому, бо бачила їх стосунки. Такого піклування і турботи він не проявляв ні до кого і ніколи.
Невже моя дитина не заслуговує на те саме від нього? 
Я перебираю пальці, збираючи сміливість, аби зізнатись йому. 
- Містер Грін, я маю вам дещо сказати.
Підіймаю погляд на нього і падаю в шалений вир темно-зелених очей. Такий гарячий і нестримний. Як же я сумувала за цим поглядом! Як же мені не вистачало того тепла, що я зараз вбачаю в ньому.
- Підійди до мене, - його низький голос не дає шансу проігнорувати його наказ.
Він відштовхується від стола, звільнивши більше місця перед собою. Залишає склянку на столі і кладе руку на ногу, демонструючи що саме хоче від мене.
Я встаю і на ватних ногах прямую до нього. Зупиняюсь перед ним. Він торкається кінчиків моїх пальців, обпікаючи палким дотиком.
- Сідай, - він тягне мене до себе і я опиняюсь на його колінах.
З голови вмить вилітають всі слова. Я розчиняюсь в його духмяному ароматі і жарі, що йде від його м’язистого тіла. Відчуваю як його дихання обпікає ніжну шкіру декольте. Гарячі пальці пробігають між лопаток і опускаються вниз. Всередині мене скручується бажання. А коли вологі губи торкаються шиї, я випадаю з реальності. Він пестить, цілує. Закинувши голову і оголивши перед ним шию, я даю доступ до свого тіла. Точніше воно саме відкривається йому, бо мені важко себе контролювати.
Але розум поступово починає знову брати верх над почуттями. І я промовляю збитим диханням:
- Містер Грін...
Він опускається гарячими поцілунками до грудей, несвідомо спиняючи всі мої спроби заговорити. Та я відганяю це марево, що заповнює тіло бажанням:
- Нам треба поговорити...
Він не реагує на мої слова, продовжуючи пестити і цілувати. Та я роблю ще одну спробу:
- Містер Грін, я хотіла сказати...
- Ммм, - мурчить, змушуючи себе відволіктись і підняти очі на мене.
Ми зустрічаємось поглядами і я розумію, що якщо не скажу зараз, то вже ніколи не зможу сказати. Не відриваю від нього очей і на одному диханні промовляю:
- Я вагітна.