Розділ 27

Після робочого дня поспішаю на зустріч з дівчатами. Коли прибуваю в ресторан, вони вже чекають на мене. Слухають мою розповідь про сьогоднішній день і втішаюсь:
- Не звертай уваги на нього! Ти сама казала, що він Робокоп, що зациклений на роботі, - промовляє Нікі, - скажеш, коли він буде в настрої.
- Щоб зіпсувати його? - сумно всміхаюсь.
- А може йому краще не знати? - питає Сем.
Ми з Нікі здивовано дивимось на неї, а вона продовжує:
- Хіба здатен цей черствий робот на почуття? А з дітьми інакше не можна, їм піклування і любов потрібні...
Я задумуюсь над словами подруги. Мені дійсно важко уявити містера Гріна батьком. Але мої роздуми перебиває Нікі:
- Потрібні! А ще кожній дитині потрібен батько! Яким би він не був, - її очі наповнюються сумом, - я не знала свого батька майже все своє свідоме життя, і що з цього вийшло? Я не звинувачую маму, в неї були свої причини приховувати мене від батька. Але мені здається, якби вони тоді просто сіли і поговорили між собою, наші долі не склалися б так трагічно...
Я знала непросту історію Нікі, і розуміла, що вона, як дочка, що росла без батька, чудово знає як почуває себе дитина без батькової опіки.
- А мені здається краще ніякого батька, ніж абиякий! - починає сперечатись з нею Сем.
- Звідки ти знаєш який він батько? - обурюється Нікі, а потім повертається до мене, - в нього є діти? 
- Не знаю, - здіймаю плечі.
Подруги кидають на мене дивні погляди, ніби натякаючи, що варто було б і дізнатись. А мене й справді чіпляє ця тема. Невже в свої тридцять дев’ять років містер Грін не мав сім’ї? Розумію, що я зовсім нічого про нього не знаю.
- І що ти думаєш робити? - питання Сем, вириває мене з роздумів.
- Мабуть треба поговорити з ним, - несміливо відповідаю, сумніваючись в своєму рішенні.
Сем відвертається, втомлено зітхаючи, а Нікі всміхається мені в знак підтримки:
- Це правильне рішення. 
- А якщо він відмовиться від дитини? - питає Сем.
І я відчуваю мороз на шкірі від однієї лише думки про це. Опускаю очі і не знаю що відповісти, бо дійсно не уявляю що робити.
- Тоді я буду виховувати одна, - підіймаю очі на них.
- Тобто ти вирішила народжувати? - вона перепитує, чим плутає мої думки.
- Звичайно, - відповідаю, а потім розумію на що вона натякає, — я не робитиму аборт.
Дівчата кивають в знак підтримки, ніби тільки і сподівались на таку відповідь. А я лише зараз взагалі задумалась про аборт. З самої першої хвилини як тільки дізналась про вагітність, у мене навіть не виникло думки позбутись дитини. Адже це вже маленька беззахисна людина, яку зараз не може захистити ніхто, окрім мене. І десь всередині душі, я рада що вагітна. Я дійсно мріяла про це. Згадую, як дізналась про вагітність Нікі і ридала від щастя. 
- Пам’ятаєш, ти казала, що хотіла б, щоб ми всі стали мамами одночасно? - усміхнено питає мене Нікі.
- Так, - всміхаюсь, - тепер твоя черга, Сем.
Сем, що в цей час пила сік, ледь не вдавилась від моїх слів.
- Це на тебе так гормони діють? - обурюється, - ні-ні-ні! Я наймолодша серед вас, мені ще зарано про таке думати! 
- Ага, молодша на півроку! - сміється Нікі.
- Не важливо на скільки. Я ще не готова! - продовжує сперечатись.
- Ага! Треба буде підкинути ідею Аарону! - жартує Нікі, чим ще більше більше дратує Сем.
- Не смій! 
- Угу, - Нікі тільки й дражнить її.
Ми заливаємось сміхом і решту вечора проводимо разом. Та коли я повертаюсь додому, сумні думки знову накривають мене з головою. Пів ночі я не сплю і подумки пишу промову в якій повідомлю боса, що ношу під серцем його дитину.