Розділ 26

Після новини про свою вагітність я не могла заснути до самого ранку. Думки роєм гуділи в голові. Я не знала як сказати босу про це. Як він відреагує, і навіть намагалась уявити як зреагує його дівчина, коли дізнається. Що тепер буде з моєю роботою і взагалі з планами на майбутнє. Адже ці маленькі дві смужки на тесті кардинально все міняють. 
Коли будильник пролунав в кімнаті, я насилу змогла встати і зібратись на роботу. Дорогою я уявляла якою може бути реакція боса. В те, що він розійдеться з Мією заради мене, я не вірила, хоча в ідеалі мені б цього хотілось. Але сьогодні моя віра в казки і хеппі-енди спала десь глибоко в грудях. А що якщо він буде проти і скаже, що дитина йому не потрібна? Про це я навіть боялась подумати.
Починаю роботу, коли помічаю як бос стрімко крокує в свій кабінет.
- Доброго ранку, - промовляє до мене.
- Доброго ранку, - голос дрижить, видаючи моє хвилювання, - містер Грін...
- Не зараз, - відмовляє, - відправте ці документи за вказаною адресою. Мене не буде кілька годин.
Він простягає мені документи, а сам так само швидко як прийшов, крокує назад до виходу. 
Мене дивує його поведінка. Я розумію що він кудись поспішає, тому перша спроба заговорити з ним виявляється марною. Він лишає приймальню, а я підходжу до вікна. Біля головного входу стоїть його машина. За кілька хвилин мій бос виходить з будівлі, але не один, а в компанії тієї самої Мії. Вона весело попиває колу і не квапиться сідати в машину. Натомість мій бос нервує і схоже, що підганяє її.
Серце боляче штрикнуло. Як може хотіти дитину той, хто має стосунки з дитиною? Я зітхаю і розумію, що це моє життя кардинально змінилось, це тільки мої плани повністю зміняться після цієї новини, він же може і далі будувати своє щастя зі своєю дівчиною. 
В цей момент хочеться плакати. Мені стає так боляче, що сльози застилають все перед собою. Я навіть не помічаю як до приймальні хтось заходить.
- Доброго ранку... - радісний голос Діна змушує мене нашвидкуруч витирати сльози, але він їх помічає, - ...Еммо, що сталось? 
Він підходить ближче і обнімає мене за плечі. І тут я не витримую. З моїх очей витікає ціле озеро сліз. Дін втішає мене в своїх обіймах, погладжуючи по голові. 
- Еммочко, як я можу допомогти? - питає він, коли я відмовляюсь розказати причину своїх сліз.
- Не знаю, - сумно відповідаю, поклавши голову йому на плече.
Я й сама дивуюсь чому мені так важко приховувати емоції поруч з цим хлопцем. Може це вже вплив вагітності, а може просто розбите серце, що боляче стискається в грудях.
- Я хочу допомогти, - пригортає мене в свої обійми, сидячи на дивані.
Та я нічого не можу йому відповісти. Дивлюсь в одну точку перед собою, і вдячна Діну, що він зараз поруч. Я не знаю скільки ми так просиділи, але коли відчинились вхідні двері і в приймальню зайшов бос, мене ніби в жар кинуло. Його погляд став темним і лютим, коли він побачив мене в обіймах Діна. Я можу уявити як це виглядало зі сторони. Заплакана дівчина в обіймах свого колеги. І містер Грін не з тих, хто заохочує подібні стосунки на роботі.
Як тільки помічаю його, вислизаю з обіймів Діна і підриваюсь на ноги. Натомість Дін поводить себе спокійно і лише повільно встає з дивану за мною.
- Що тут відбувається? - розлючено гарчить бос.
- Містер Грін, я... - намагаюсь виправдатись.
- Містер Вілсон, ви до мене? - грубо перебиває мене бос.
- Ні, - з напруженням в голосі відповідає Дін.
- Тоді чому ви не на своєму робочому місці? - продовжується низьке гарчання, від якого в мене все холоне в грудях.
- Емма потребувала допомоги... 
- Міс Стоун має вирішувати свої проблеми у вільний від роботи час! - бос не дає йому закінчити, а лише владно оглядає нас обох.
- Містер Грін... - втручається Дін.
- Ви ще тут? - сердито обриває його бос, - якщо ви цінуєте свою роботу, вам варто почати вже робочий день за межами цього кабінету!
Дін роздратовано зціплює зуби і робить крок вперед, аби заперечити босу. Але я хапаю його за руку і спиняю. Я розумію, що зараз в боса просто жахливий настрій, що він може звільнити навіть такого хорошого спеціаліста як Дін. Хлопець обертається на мене і заглядає в очі. Я даю йому зрозуміти, що я в порядку і йому не варто хвилюватись за мене. 
Дін киває головою в знак згоди і лишає мене з босом наодинці. Я дивлюсь на нього і мені дійсно страшно. Не знаю що його так розлютило, але я і слова боюсь йому промовити.
- Міс Стоун, ваше особисте життя має залишатись за межами офісу! Це зрозуміло? 
Всі слова вилетіли з голови. Я лише погоджуючись киваю головою. Але цієї відповіді йому достатньо. Він рвучко крокує в свій кабінет і гримає дверима так сильно, що я підскакую на місці. 
Витираю сльози і зіпсований макіяж. Коли на телефоні бачу ім’я Нікі, полегшено зітхаю. Відповідаю на дзвінок і чую схвильований голос подруги:
- Привіт, як ти? 
- Навіть не питай, - втомлено хитаю головою.
- Ти робила тест? - обережно питає.
- Так... - знову сльози душать.
- Зрозуміло. Я забираю Сем і ми зараз же виїжджаємо до тебе!
- Я на роботі, - відповідаю, - давай краще ввечері.
- Впевнена? - занепокоєно питає.
- Так.
Ми домовляємось про місце і час зустрічі, і мені доводиться вдруге підправляти зіпсований макіяж. Протягом дня намагаюсь думати про роботу, але це практично неможливо. Натомість я розумію, що настрій боса настільки кепський, що я ні в якому разі не наважусь повідомити йому свою новину, принаймні сьогодні.