Розділ 24

Наступного ранку я зі здивуванням помічаю, що моє самопочуття нормалізувалось. Обіцяю собі, що більше ніколи вулична їжа не звабить мене. Бо так нехтувати своїм здоров’ям — це дуже нездорова тенденція. Дивний недуг зник так само раптово як і з’явився.
Збираюсь на роботу і знову працюю в звичному для себе режимі. 
Місяць минає непомітно. Завершивши всі справи в місті, ми з босом і його подружкою збираємось в Бостон аби остаточно підписати всі документи. Я радію, бо після того, як це буде зроблено, я зможу підняти питання про своє переведення в нову філію і мені більше не доведеться жити в Нью-Йорку.
Після того як літак приземлився в рідному місті, ми заселяємося в готель і розходимось по різних номерах. Я прямую в свій номер, вони з Мією в президентський люкс, той самий, де він жив сам минулого разу.
Наші стосунки з босом ділові і формальні, але я й досі інколи помічаю якийсь дивний погляд темно-зелених очей на собі. Ніби зацікавленість, а іноді ніби й сум. Та я не дозволяю собі думати про це, переконуючи себе, що це лише моя уява. 
Вдягаю обтягуючу довгу сукню і прямую на вечерю з подругами. Я дуже скучила за ними за ті півтора місяці, що ми не бачились. Заходжу в залу розкішного ресторану і помічаю своїх дівчат, що активно про щось сперечаються за столиком.
- Привіт, - радісно промовляю і підходжу до їх столику.
Вони усміхнено вітають і обнімають мене. Та я помічаю різницю в їх настрої. Сем усміхнена і щаслива, натомість Нікі збентежено промовляє до мене:
- Еммо, ти тільки подивись! - вона хапає долоню Сем і демонструє мені яскраву обручку з великим коштовним каменем на безіменному пальці.
- Це що? - здивовано питаю, від подиву прикриваючи рот, - ти...
- Так, я вийшла заміж! - задоволено промовляє Сем.
Я дивлюсь на Нікі, яка здивована не менше за мене, але її шок вже минув і вона лише невдоволено хитає головою:
- І нічого нам не сказала! 
- Ну ось, я зараз кажу! - дражнить Сем.
- Але як... - я настільки шокована новиною, що навіть не можу сформулювати питання, - він же тобі тільки нещодавно пропозицію зробив...
- Зробив... але ми не хотіли велике весілля, - замріяно розказує подруга, - тому, коли минулого тижня ми відпочивали на Мальдівах, ідея одружитись на пляжі виникла сама собою... 
Ми слухаємо її невелику розповідь про весільну церемонію на березі океану. На відміну від пишного весілля Нікі, на якому були всі їх близькі і друзі, весілля Сем було милим і романтичним, лише для них двох. 
- Залишилась лиш ти, Еммо! - бадьоро промовляє Сем після кількох годин розмов про її весілля.
- Я заручена зі своєю роботою, - усміхнено промовляю.
- А як же твій Робокоп? - грайливо питає.
- Чи Дін? - додає Нікі.
Я не могла приховувати всі свої переживання і лише дівчата були в курсі всіх подій в моєму житті. 
- Робокоп як і раніше, лише мій бос. Я не буду лізти в його стосунки, - сумно промовляю, - а Дін - лише друг. Ми з ним ще не бачились, але минулого разу коли я була в Бостоні, він запрошував на вечерю.
- Ну і правильно. Тобі треба розважитись, - підморгуючи оком, промовляє Сем.
Я вловлюю її розпусні натяки, тому швидко їй відмовляю:
- Це просто вечеря!
- Яка може перетекти в сніданок, - усміхнено додає вона.
- Сем, ми просто колеги. Максимум станемо друзями, не більше, - запевняю її.
- Ти досі думаєш про свого боса? - питає Нікі, торкаючись болючої теми.
- Яка різниця, - сумно відповідаю, - я для нього просто асистентка.
- Ну знаєш, не всі сплять зі своїми асистентками! - зауважує Сем.
Не можу з нею не погодитись. Але живити марні надії теж не хочу. Я намагатимусь стерти свої почуття до нього, навіть попри те, що це неймовірно важко. Бо в кожному його погляді і слові я й досі шукаю те тепло, яке він колись подарував.