Розділ 21

Наступний тиждень пролітає блискавично. За великою кількістю роботи мені не вистачає часу навіть на посиденьки з подругами. Але я переконую себе, що коли переїду в Бостон остаточно, все зміниться. 
Стосунки з босом стали такими самими холодними, як і були раніше. Лише іноді я вловлювала на собі його задумливі погляди. Але кожного разу як я помічала це, він відводив очі. Та й я пообіцяла собі, що більше між нами не буде ніякої близькості. Схоже, що всі чоловіки бабії, як мій колишній. Проведена ніч з підлеглою ніяк не збентежила мого боса, навіть не дивлячись на його стосунки. А я була просто переконана, що в нього хтось є. Навряд чи ділові партнери дзвонять йому пізно ввечері і кажуть, що люблять його, а він тільки коротко відповідає “і я тебе”.
Складаючи папери в сумку, я готувалась до рейсу, який мав повернути нас з босом в Нью-Йорк сьогодні ввечері. Заглиблена в свої роздуми, я навіть не помітила як до мого робочого столу підійшов Дін:
- Гарні квіти для гарної дівчини, - він протягнув мені букет ромашок.
Милий прояв уваги здійняв посмішку на моєму обличчі. 
- Дякую, - забираю квіти і вдихаю їх аромат, - ти мене балуєш.
Натякаю на букет ніжних півоній, що отримала в готелі. Але він ніяк не реагує на моє зауваження.
- То коли ти повернешся в Бостон? - зацікавлено питає.
- Не знаю, можливо десь за місяць, - задумливо відповідаю, - треба прозвітувати перед інвесторами і потім готувати документи, якщо їм все сподобається. Якщо ж не сподобається, доведеться шукати нові об’єкти для інвестицій.
- Зрозуміло, - жартома промовляє, - сумувати тобі буде ніколи.
Я всміхаюсь і зводжу плечі, підтверджуючи його слова.
Двері в мій кабінет розчиняються і входить містер Грін, все ще не зводячи очей з паперів в своїх руках. Коли він підіймає погляд і помічає Діна, на секунду спиняється. Оглядає його, мене, помічає букет квітів в моїх руках. Я уважно слідкую за його обличчям, в надії спіймати хоча б одну нотку ревнощів. Мені так хочеться побачити, що я йому небайдужа. Але його непроникне обличчя ніяк не змінюється. Він так само холодно дивиться на нас, підходить ближче і простягає мені папери:
- Це треба передати в відділ кадрів.
- Добре, - коротко відповідаю і забираю документи.
- Добрий день, містер Грін, - промовляє Дін до боса.
Той лише коротко киває головою, як робить це завжди, коли не хоче спілкуватись з кимось чи не хоче аби його відволікали. Бос розвертається і прямує до виходу, а Дін в той час промовляє до мене, ніби містера Гріна вже немає в кабінеті:
- То може коли ти повернешся, повторимо нашу вечерю?
Мене кидає в жар від однієї лише думки, що мій бос чув цю пропозицію. Я уважно вдивляюсь в його широку спину, що стоїть біля дверей. Мрію спіймати хоч якусь його реакцію. 
- Може цього разу ми потрапимо в той самий ресторан... - продовжує Дін, та я його вже не чую.
Всю мою увагу привернув до себе бос, що просто вийшов з кабінету, гримнувши дверима. Повертаю погляд на Діна, який щось розповідає про ресторан і сумно приходжу до висновку, що я закохалась. 
Не дивлячись на байдужість боса, я мрію відчути хоча б краплину того тепла, на яку він здатен. Того тепла, яке я відчула, коли він остаточно скинув з себе маску Робокопа. От тоді я побачила його інакшого — пристрасного, гарячого, здатного підкорювати собі одним лише поглядом... і схоже втратила голову. Але що тепер мені робити з цими почуттями? Як викинути його з думок? Адже я не з тих, хто здатен розбити чуже щастя щоб будувати своє. Я завжди засуджувала жінок, що влазили в стосунки. Невже мало вільних чоловіків навколо? Та я ніяк не могла уявити, що стану такою ж. І хоча я не знала про його особисте життя, це не відміняє той факт, що я провела не одну ніч з чоловіком, у якого стосунки. 
- Якщо не подобається, можна в інше місце піти... - обережно промовляє Дін, вириваючи мене з роздумів.
Мабуть на моєму обличчі написаний сум і розпач, що охопили мене. І навіть мій співрозмовник помітив це. Я намагаюсь приховати ці почуття, коротко всміхаюсь і відповідаю:
- Ні, цей здається непоганим. Але я ще не скоро повернусь.
- Еммо, я буду чекати, - багатозначно всміхається, а я ніяковію від його натяків.
Схоже Дін не хоче здаватись і продовжує сподіватись, що у нас може вийти щось більше ніж дружба.
- До речі, я якраз прямую в відділ кадрів, - додає, стираючи мою сором’язливість, - хочеш занесу ці папери?
Він показує на документи, що вручив мені бос.
- Буду вдячна, - всміхаюсь.
Ми прощаємось і я проводжаю його поглядом зі свого кабінету. Оглядаю своє робоче місце і розумію, що буду сумувати. Сподіваюсь, що місяць в Нью-Йорку пролетить швидко і я знову повернусь в свій улюблений Бостон.
Переліт проходить спокійно, бо цього разу я не забула про заспокійливі пігулки. Містер Грін поводить себе ще холодніше ніж зазвичай. Навіть не прощається зі мною, коли ми розходимось в різні сторони в аеропорту. 
Ну ось, нічого і не змінилось. Знову сіре холодне місто, знову владний і суворий бос. Але змінилась я. Щось в мені змінилось настільки, що я ніби відчуваю себе інакшою людиною. Більш чуттєвою, більш живою... але що це поки не розумію.