Розділ 20

Холодно. Крізь сон намацую ковдру і вкриваю себе з головою. Чому ж в цьому мотелі так холодно? В спогадах виринають палкі сцени вчорашнього вечора коли було спекотно, гаряче, палко...
Перевертаюсь на інший бік, поруч лише холодна половина ліжка. Встаю, опираючись на лікті в надії побачити Ітана на дивані. Але його і там немає. Двері в ванну відчинені і судячи з мертвої тиші, я сама в номері. 
Лягаю і дивлюсь в стелю. Тіло огортають спогади пристрасної ночі. Це сталось вдруге. Але я ж обіцяла собі, що цього ніколи більше не повториться! Та цього разу мені не хочеться нікуди тікати. Щось мене змушує залишатись в ліжку, ніби очікуючи на появу Ітана.
Він був інакшим. Зовсім не таким ніжним і лагідним, як перший раз. Вчора він був пристрасним, голодним, таким ненаситним, що я заводилась з новою силою від одного лише погляду в його очі, в яких кружляв вихор бажання.
Ще ніколи я не бачила на собі такого погляду... ніби все, що йому було потрібно - це я. І в той момент я відчула себе такою особливою, такою бажаною...
Замок в дверях клацає. Я підхоплююсь і сідаю на ліжко, притримуючи ковдру на грудях. На порозі з’являється містер Грін в білій сорочці, строгих штанях і з бездоганно зачесаним волоссям. В його руках помічаю стійку з двома стаканчиками кави.
- Доброго ранку, - промовляє, ставлячи каву на стіл.
- Доброго... - несміливо відповідаю.
- Я не знаю яку каву ти п’єш, тому взяв американо.
- Дякую, - червонію під його уважним поглядом.
Між нами повисає пауза. Він не зводить з мене очей, а я й поворухнутись боюсь. Намагаюсь зрозуміти його думки, зчитуючи емоції на обличчі. Але воно непроникне,  думки неосяжні. Його зосереджений на мені погляд хвилює і здіймає мурахи на шкірі.
- Нам вже час їхати на завод, - опускає очі і задумливо додає, - я зачекаю в машині.
Вдягає піджак, що висів на стільці. Бере свій стаканчик з кавою і виходить за двері.
Тільки зараз відчуваю як серце сповільнює темп. Між нами якась прірва. І схоже ми тепер обидва не розуміємо хто ми один одному. Мені не вистачає сміливості зробити зайвий рух до нього, бо більш за все боюсь отримати відмову. А він... гадки не маю, що він про мене думає. Але судячи з його ділового тону в голосі, ніяких змін в наших стосунках він не вбачає. Ми долі бос і його підлегла.
Швидко збираюсь і виходжу з номера. Він стоїть поруч з машиною і п’є каву. Темні окуляри приховують очі, але я шкірою відчуваю, що дивиться він саме на мене.
Сідаємо в машину і прямуємо на роботу. Дорогою майже не розмовляємо. Лише короткі фрази стосовно роботи. Коли опиняємось на заводі, час минає швидко за пошуком всіх необхідних документів. Ближче до вечора знаходимо все, що потрібно і забираємо документи. 
- Поїхали в мотель, - суворо промовляє бос.
Моє серце починає тріпотати від хвилювання:
- Ми залишимось тут ще на ніч? - питаю і хочу отримати його ствердну відповідь.
За цілий день, що ми просиділи серед паперів, я так за ним сумувала, ніби й не бачила зовсім. Так хотілось підійти до нього, відчути його аромат, його ніжні дотики... але я спиняла себе і ховала очі кожного разу, коли він помічав мій погляд на собі. 
- Ні, ми тут закінчили, - холодно відповідає, - повертаємось в Бостон.
Він прямує до машини, я слідом за ним. Але в грудях стискається розчарування. Я переконую себе, що наші стосунки ніяк не змінились. За цілий день він не дивився на мене так, як дивився вчора. Сьогодні він знову Робокоп, холодний і байдужий...
Збираємо речі, виселяємось з номеру. Приймаємо кілька незручних компліментів від адміністраторки, яка розхвалює яка ми гарна пара. На всі мої відмовки, що ми не пара, вона лише задоволено всміхається, ніби не розуміє що я говорю. Прощаємось і їдемо в Бостон. 
Протягом всієї дороги ми мовчимо. Кожен заглиблений в свої роздуми. Мене дуже напружує мовчання між нами. Якщо раніше це мене цілком задовольняло, то зараз мені хочеться поговорити про те, що сталось між нами. Коли ми в’їхали в Бостон, це мовчання почало давити ще сильніше, бо я розуміла, що зараз ми розійдемось по різних номерах готелю.
- Містер Грін... - ледь чутно промовляю і вловлюю на собі зацікавлений погляд, - я хотіла спитати...
Що спитати? Хто я для вас? Чи як це сформулювати вголос? Я ретельно підбираю слова, а він терпляче чекає, уважно слідкуючи за дорогою.
Раптом його телефон озивається короткою мелодією.
- Вибачте, - промовляє до мене і відповідає на дзвінок.
Кілька коротких відповідей. Мені не чутно з ким він розмовляє, але насправді дуже цікаво, адже навряд чи хтось з колег дзвонить йому о дев’ятій вечора.
- І я тебе, - відповідає і відхиляє дзвінок, повертається до мене, - так що ви хотіли спитати, міс Стоун?
І знову його “і я тебе” виводить мене з себе. А чому я дивуюсь? Хіба я поцікавилась про його особисте життя перед тим як лягати з ним в ліжко? За два роки я не бачила жодної жінки біля нього. Але я й не бачила його за межами офісу! То хто знає, можливо в нього є дівчина, а може взагалі в Нью-Йорку його чекають дружина і діти! 
Від думки про це мене обдало жаром. Стало так соромно, що захотілось провалитись крізь землю. Невже я просто коханка для одруженого чоловіка? 
Машина зупиняється біля готелю і я вилітаю з неї миттєво. Не хочу бути поруч з цим чоловіком. З ним мені бракує повітря. І схоже, що розуму також. 
Забираю сумку і біжу в готель, навіть не обертаючись. Шкірою відчуваю на собі палкий погляд. Але не спиняюсь. Цього разу мені щастить і я заходжу в ліфт, який вже чекає на мене в фойє. Піднімаюсь одна до свого номеру і картаю себе за те, що зв’язалась з босом. 
Що означає його “і я тебе”? Це лише коротка відповідь, коли хтось каже, що любить. І чому я проігнорувала це коли почула вперше? Це все було неправильно з самого початку! Стосунки боса і підлеглої неможливі без розчарувань. А тепер виявляється, що я стала розлучницею. Який жах! Ненавиджу себе за це. І його ненавиджу теж! Обіцяю, що я більше ніколи не підпущу до себе Ітана Гріна!