Розділ 12

Оглядаю головний вхід до готелю і відчуваю як коліна тремтять. Чому в мене така реакція не розумію. Видихаю. Потрібно заспокоїтись. Сем права, нічого страшного не сталось, якщо просто ігнорувати той факт, що я провела ніч зі своїм босом. Ох... ну чому ж це так складно?
Виходжу з машини і просто стою перед входом, боячись зробити крок.
- Еммо! - чую голос Аарона, що лунає з машини.
Я обертаюсь і тільки зараз помічаю його. Я вже й забула, що варто було з ним попрощатись. 
Він опустив скло пасажирських дверцят і додав:
- Ти сумочку забула! - протягує її.
Всміхаюсь йому. Ніяковію від своєї поведінки. Через свої переживання стала такою розгубленою, що сама собі дивуюсь. 
Я роблю крок до машини. Протягую руку через вікно і забираю з рук Аарона свою сумочку.
- Дякую, - всміхаюсь у відповідь.
- Приїжджай до нас частіше, - відповідає.
- Постараюсь.
- Все, побачимось, - коротко відповідає і машина рушає з місця. 
Я проводжаю його поглядом, а коли машина розчиняється вдалечині, обертаюсь і збираюсь рушати в свій номер. Але як тільки обертаюсь, ноги німіють і я не можу рухатись.
Перед входом стоїть містер Грін в темному діловому костюмі. Він уважно дивиться на мене і не зводить очей. Між брів з’явилась глибока зморшка, яка виникала завжди, коли він напружено думав, примружуючи очі. Як завжди суворий, як завжди владний. Може через те, що я страшенно нервую, я не можу зрозуміти його настрій. Намагаюсь прочитати його по обличчю, але воно таке ж холодне як завжди.
І як давно він тут стоїть? Чи він бачив як мене привіз сюди Аарон? 
Бос робить пару кроків до мене. Рухається впевнено і байдуже. Я лише очікую, що він робитиме наступним. Майже дійшовши до мене, він звертає трохи ліворуч, обходячи мене:
- Добрий день, міс Стоун, - холодно промовляє, після чого прямує до машини, що стоїть позаду мене.
Зачарована своїм босом я навіть і не помітила, що на тому місці, де щойно стояла машина Аарона, вже стоїть інша машина з водієм. А мій бос відкриває пасажирські дверцята і сідає в салон авто.
Я настільки розгублена і спантеличена його появою, що навіть забуваю привітатись. Тільки коли він сідає в машину я промовляю:
- Добрий день...
Дверцята машини закриваються і він рушає. Я стою і не можу зрозуміти що це було. І куди він поїхав в свій вихідний в такому діловому вигляді. Я не пам’ятаю щоб у нього сьогодні були зустрічі, а я знаю його графік краще за нього самого. Дивно це якось.
Але ще більше мене бентежить його відчужена поведінка. Я більше за все боялась, що наші з ним стосунки кардинально зміняться. Боялась бо не розуміла до чого це може призвести. Та мабуть Сем права і для мого боса минула ніч була просто способом розважитись. Мабуть для наших робочих стосунків це був би найкращий варіант — ігнорувати все, що відбулось між нами і продовжувати далі працювати. Насправді я цього хотіла, коли прокинулась з ним в ліжку. Але чому мені неприємний сам факт того, що йому байдуже? 
Входжу в вестибюль. Проходжу крізь стійку реєстрації, прямуючи до ліфту. Але адміністратор за стійкою  окликає мене:
- Міс Стоун! Для вас подарунок.
Я підходжу ближче, спантеличена її словами. Дівчина нахиляється за стійку і дістає з-під неї букет рожевих пишних півоній, упакованих в білий бокс, що перев’язаний вишуканою рожевою стрічкою.
Дівчина ставить його на стільницю і всміхається, милуючись ним:
- Такий вишуканий букет!
- Це мені? - розгублено питаю.
- Так!
- А від кого? - продовжую розпитувати, досі не вірячи, що це для мене.
- Не знаю. Кур’єр просто приніс його, але не повідомив від кого, - відповідає дівчина, - там є записка.
Вона показує на маленьку листівку серед пишних пелюстків. Я тягнусь рукою до неї і читаю всередині листівки:
“Найчарівнішій”
І все. Більше жодного слова про те, від кого може бути цей букет. І як я маю здогадатись хто відправник? В голові виникає образ вчорашньої сутички між містером Гріном і Діном. Дочекатись букету квітів від мого боса можна хіба що якщо запропонувати йому зекономити на зарплаті і замість грошей розраховуватись з працівниками квітами. До того ж, я тільки-що побачила, що між нами нічого не змінилось — ми просто бос і його асистентка. А от Дін досить милий хлопець, що дав мені відчути свою симпатію. 
Забираю букет і прямую до свого номера. Як тільки опиняюсь в ліфті, аромат квітів заповнює все навколо. Я вдихаю приємний запах і всміхаюсь квітам. Вони такі гарні і ніжні. 
Решту дня милуюсь ними і переконую себе, що це подарунок точно від Діна, бо мій бос не здатен на романтичні вчинки.