Розділ 11

Дивлюсь уважно на подругу ніби від її слів залежить моє життя. Вона повільно збирає салат на виделку і кладе до рота. Для мене це ніби знущання. Я очікую що вона буде сварити мене, казати, що так неправильно, підтверджувати все, що моє сумління кричить вже кілька годин.
- Ти нічого не скажеш? - несміливо питаю.
Натомість вона всміхається і продовжує жувати:
- Я страшенно за тебе щаслива! 
Для мене її слова ніби удар. Я не впевнена що все вірно розповіла подрузі.
- Сем, ти мабуть не зрозуміла! Я провела ніч зі своїм босом!
- Угу, - продовжує жувати і пропалювати мене зацікавленим поглядом, - і як тобі?
- Що? - червонію від сорому, - до чого тут це? 
- Ну, ти ж не лише заради його задоволення роздягалась! - всміхається, чим починає мене дратувати і я вже й не рада що розповіла їй все.
- Тут не про задоволення! Я тепер не знаю як мені жити! - вигукую і хапаюсь за голову.
- Еммо, ти занадто драматизуєш! - заспокоює мене, - переспали то й переспали. Ти ж не маєш тепер виходити за нього і прати його шкарпетки до скону.
Я підіймаю очі на подругу, а вона продовжує:
- Тобі це було потрібно! Інакше б ти через свого Ліама зовсім з глугду з’їхала б. А тепер про нього ти навіть і не згадуєш!
- Тому що є серйозніші проблеми! - перебиваю її.
- Та годі тобі! - відказує, - Ти занадто правильна. Це просто одна ніч разом, головне, щоб всі отримали задоволення! Ти ж його отримала? - зухвало всміхається.
- Сем! - сварю її, бо почуваю себе ніяково розмовляти на подібні теми, натомість для подруги не існує тем-табу.
- Що? - всміхається, - розслабся вже! Краще розкажи який в нього?
- Краще б я з Нікі порадилась... - сумно зітхаю, ігноруючи її питання.
- А Нікі тобі сказала б те саме, - ображено заявляє, - тобі вже давно потрібно було розслабитись аби повернути жагу до життя!
Сумно видихаю, остаточно розгублена, бо розмова з подругою перевернула все з ніг на голову і все стало ще більш заплутаним.
- Хочеш пораду? - питає серйозним тоном, - не переймайся. Веди себе природно. Я впевнена, що і він не вимагатиме нічого від тебе. Просто працюй з ним як було раніше. А якщо це відбудеться знову...
- Ні! - категорично запевняю, - цього більше ніколи не відбудеться!
- Як знаєш! - всміхається, - але кажуть, пристрасть знімає стрес!
- В моєму випадку вона його лише створює! - хитаю головою.
- Подруго, ти невиправна! 
Вона заливається таким щирим і веселим сміхом, що і я всміхаюсь. На душі стає легше. Може вона права, і мені варто робити вигляд ніби між нами нічого не сталось?!
Вхідні двері відчиняються і в квартиру входить високий і стрункий хлопець Сем з шоломом в руках. Він помічає нас і всміхається:
- Що за веселощі?
- Емма тут такі жарти відпускає... - продовжує сміятись подруга, а я кидаю на неї попереджувальний погляд, аби вона не бовкнула зайвого, бо не хочу щоб всі знали про мої проблеми.
- Привіт, кицю, - Аарон підходить до Сем і коротко цілує в вуста, потім повертається до мене і промовляє, - привіт, Еммо, радий тебе бачити. Сем казала, що ти переїжджаєш в Бостон.
- Це ще не точно, але я дуже сподіваюсь що залишусь тут, - відповідаю, - якщо ж ні, то доведеться шукати нову роботу, бо в Нью-Йорку мене нічого не тримає.
- Якщо тобі треба десь зупинитись на перший час, можеш залишатись у нас, - промовляє Аарон.
- Дякую, та я поки поживу в готелі.
- Зрозумів, - коротко відповідає і прямує до іншої кімнати, наскільки я пам’ятаю це їх спальня. Він зникає за стіною, залишивши двері відчиненими. 
- Лисичко, я зараз перевдягнусь і поїду в клуб. Ти зі мною? - лунає його голос з кімнати.
- Ні, мені треба над статтею працювати, - голосно відповідає Сем.
Дивлюсь як вони спілкується і серце радіє таким простим побутовим речам, як ласкаві слова, поцілунки при зустрічі. А ще не так давно моя подруга говорила, що ненавидить Аарона всім серцем. 
- Я мабуть теж вже поїду, - промовляю, - дякую тобі Сем.
- За що? Я нічого не зробила! - всміхається, - але якщо знадоблюсь, я завжди на зв’язку, зрозуміла?
- Угу, - встаю з-за столу і обіймаю подругу.
- А ти на чому? - питає вона.
- На таксі.
- Навіщо воно тобі? Зараз Аарон тебе підкине.
- Та не треба, я сама... - почуваю себе ніяково, бо не звикла напружувати когось своїми турботами.
- Я підвезу, мені не важко, - промовляє він, виходячи з кімнати і поправляє на собі футболку.
Я погоджуюсь. І ми, попрощавшись з Сем, виходимо з квартири. Він відкриває свій світлий позашляховик і ми рушаємо, розмовляючи про те, як Бостон змінився за два роки, поки мене не було тут. З Аароном легко і безтурботно, так само як і з Сем.
Але коли його машина зупиняється біля готелю, в мене починають тремтіти пальці, і ноги вперто не слухаються і відмовляються йти до готелю.