Розділ 10

Перші промені сонця наполегливо вдаряють в очі. Я морщусь від яскравого світла. Не сила розплющити їх. Розвертаюсь на інший бік, зібравши подушку під головою. Згорнувшись калачиком я вже почала знову засинати. Та за моєю спиною пролунав тяжкий видих і я відчула рух на ліжку. А потім чиясь гаряча рука впала на мою талію і пригорнула до себе. Спина відчула жар гарячого тіла і грудей, що здіймались від глибокого дихання, торкаючись моїх лопаток. 
Очі миттєво відкрились. Я боюсь поворухнутись. Навіть дихати боюсь. Лише відчуваю в своєму волоссі  спокійне дихання того, хто лежить позаду. Перед очима незнайома кімната. Сонна і збентежена я не одразу розумію де я. Але спогади минулого вечора пролітають в голові наче швидкоплинний фільм. Обережно обертаюсь, притримуючи важку чоловічу руку на своїй талії. Лягаю на спину і кладу його руку поруч. Повертаю голову і бачу перед собою розслаблене обличчя Ітана Гріна, що безтурботно спить поруч зі мною. Таким беззахисним я його ще ніколи не бачила. Але навіть будучи розслабленим, його обличчя лякає мене. Бо тіло огортає паніка. 
Що я наробила? Це ж мій бос! Серце починає вистукувати швидше і я ледь не хапаюсь за голову аби впоратись з безліччю думок, що наче бджоли гудять в голові. 
Найбільше я боюсь, що він зараз відкриє очі і побачить мене перед собою. Живіт у вузол скручує від однієї лише думки попасти під його пронизливий погляд, будучи в його ліжку. 
Оглядаю себе. Я була повністю гола перед своїм босом. Який сором! Від хвилювання навіть пальці німіють. Я підхоплююсь і хапаю свій одяг. Намагаюсь рухатись швидко, але якомога тихіше. Вдягаю сукню, беру сумочку і забираю свої туфлі. Кидаю короткий погляд на ліжко і видихаю, коли розумію, що бос досі спить. Обережно берусь за ручку дверцят, відкриваю їх. Виходжу в коридор і зачиняю за собою двері. Кидаю останній погляд на все ще сплячого боса. 
До ліфта ледь не біжу. Натискаю кнопку і нетерпляче чекаю поки він приїде. Постійно озираюсь на двері номера, з якого щойно вийшла. Здається, він зараз відчинить їх і спалить мене своїм поглядом. Я боюсь його, страшенно боюсь.
Дзвін ліфта і я ледь не застрибую всередину. Натискаю кнопку потрібного поверху і за кілька хвилин опиняюсь біля свого номера. Тремтячими пальцями відчиняю двері і лише коли опиняюсь всередині, відчуваю полегшення.
Стою в вітальні і в голові ніби щось вибухає. Що я наробила? 
Я починаю пригадувати всі моменти, що зближували нас з босом. Починаю уявляти як би було краще поступити. Можливо мені треба було не танцювати з ним? Чи почекати іншого ліфта коли ми з ним зустрілись після вечірки? Як взагалі так сталось, що він опинився там в той момент коли і я? Хоча я ж прийшла після нього... голова починала працювати з такою інтенсивністю, що болем віддавала в скронях. І чого такі розумні думки не приходили до мене в голову вчора, коли вони так були мені потрібні. А тепер що?
Що тепер буде з моєю роботою? Я ж можу все втратити! Ітан Грін і не за таке звільняв! Пам’ятаю секретарку, що була потай в нього закохана і залишала на його робочому столі записки, скромні подаруночки. Так він не просто звільнив її, коли дізнався що це саме її рук справа, але ще й принизив так перед всім офісом, що бідолаха не одну годину плакала у вбиральні.
Я не хочу бути на її місці. Але як себе поводити з босом тепер і гадки не приберу.
В сумочці озивається телефон і я підскакую на місці, наполохана мелодією. Руки починають труситись. Я тягнусь до сумочки і найбільше боюсь побачити на екрані “Містер Грін”. Так страшно брати в руки телефон мені ще ніколи не було. Але коли помічаю на екрані ім’я подруги, полегшено видихаю і підіймаю слухавку:
- Привіт, Сем.
- Привіт, красуне! Як пройшов вечір? - питає бадьорим голосом, а мені здається що вона щось знає.
- Нормально. А що? - нервово питаю.
- І це все, що ти можеш сказати? - розчаровано зітхає, - я думала ти мені зараз розкажеш про шалені пригоди і пристрасних коханців!
- Тобі б хотілось? - всміхаюсь, заспокоївшись і розуміючи, що вона нічого не знає.
- Ще б пак! - радісно вигукує, - знаєш, Нікі скинула мені фотку твого вчорашнього вбрання, і я тобі скажу, що якщо ти провела цю ніч одна, то це просто злочин! 
- Ох, Сем... - видихаю, хапаючись за голову.
На тому кінці слухавки мовчання. Потім вона занепокоєно питає:
- Еммо, ти в порядку?
Мене огортає такий відчай, що просто необхідно поділитись своїми переживаннями з кимось. Тим паче, Сем може дати пораду як тепер мені варто себе поводити.
- Ні, не в порядку. 
- Що сталось? - насторожено питає.
- Давай не по телефону.
- Добре, в якому готелі ти зупинилась? - питає.
В мене немає жодного бажання бути в цьому готелі. Тут завеликі шанси зустрітись з босом. Та й мені треба трохи голову провітрити, тому я відповідаю:
- Давай краще я до тебе приїду.
- Звичайно, коли будеш?
- Душ прийму і приїду.
- Домовились. Чекаю.
Кладу слухавку і видихаю. Розумію, що сама я не впораюсь з цією ситуацією. Я панічно боюсь зустрітись з босом. Але якщо я не хочу втратити роботу, мені потрібно постійно бачитись з ним. І хто як не моя безтурботна Сем порадить мені як краще себе поводити в таких непростих стосунках з моїм босом.