Розділ 7

В цьому величному чоловікові я впізнаю свого тиранічного боса Ітана Гріна. Він не відводить свого погляду від мене і здається намагається прибити мене ним на місці. Ковтаю ком в горлі, що заважає дихати. Долоні пітніють. А серце пришвидшується так, ніби я щойно пробігла марафон. 
Бос робить впевнені кроки в зал, а мені здається, що я забуваю як рухатись, бо збиваюсь і наступаю на ногу Діна.
- Ой, вибач, - винувато промовляю.
Натомість хлопець лише доброзичливо всміхається мені:
- Нічого страшного.
Якраз в цю секунду мелодія завершується і пари розходяться. Дін мило всміхається мені:
- Дякую за танець, - його посмішка трохи збиває мою напругу, але я й досі шкірою відчуваю палкий погляд, що наближається до мене.
- Тепер моя черга! - владний низький голос опиняється зовсім близько. 
Посмішка Діна миттєво зникає. Він роздратовано вдивляється в мого боса, незадоволений тим, що нас потурбували. Містер Грін лише зневажливо дивиться на нього, намагаючись показати свою велич. Чоловіки зчепилися поглядами наче в двобої. Це протистояння привертає увагу присутніх, а мене ніби іскри вдаряють, що здіймаються між цими двома.
- Я не чув, щоб Емма давала свою згоду на танець, - невдоволено промовляє Дін, і в цей момент лунає нова повільна мелодія. 
Відповідь Діна ще більше гнівить мого боса. Він нависає над хлопцем і робить крок до нього. Мені стає зовсім страшно за те, чим може закінчитись ця розмова. Я прослизаю і стаю між ними, розвертаюсь обличчям до Діна, залишивши боса за своєю спиною.
- Все добре, - заспокоюючи хлопця промовляю, - не хвилюйся.
Дін кидає на мене підозрілий погляд, ніби не вірить моїм словам. Та я й сама собі не вірю, відчуваючи за спиною гарячий подих містера Гріна, що пробігає між лопаток і здіймає хвилю мурах.
Риси обличчя хлопця пом’якшуються коли він дивиться на мене:
- Як скажеш, Еммо, - але перед тим як розвернутись і попрямувати в натовп він кидає ще один невдоволений погляд на мого боса.
Дін віддаляється. Пари навколо вже давно рухаються в повільному танці, насолоджуючись новою мелодією, а я обертатись боюсь. Очей його боюсь. Він так близько, що своєю оголеною спиною я відчуваю жагу, що лине від його тіла. Його глибоке дихання торкається мого волосся і здіймає нові хвилі мурах на шкірі.
Видихаю, збираюсь з силами аби розвернутись до нього обличчям. Та не встигаю. Як тільки налаштовую себе на це, гаряча долоня торкається талії, опускається до стегна, огортає і обіймає, залишившись на животі. Мене кидає в жар. Ніби намагаючись звільнитись від цього чуттєвого дотику, я розвертаюсь, але коли стаю до нього обличчям, опиняюсь в міцних обіймах, що притискають мене ще ближче. Між нашими тілами зовсім немає відстані. Він втискає мене в себе і я торкають його твердого торсу грудьми, що реагують занадто чутливо крізь тонкий шовк. Нависає наді мною горою і пронизує своїми гострими очима. Як тільки зустрічаємось поглядами, все навколо зникає, люди навколо розчиняються і я знов виринаю з реальності.
Він бере мою руку і починає вести в танці, повільно рухаючись. Наші тіла торкаються одне одного і від цього тертя ніби виникає полум’я. Стає неймовірно спекотно. Його долоня на моїй оголеній спині обпікає. Мало повітря, катастрофічно мало. Намагаюсь трохи відсунутись від нього, але він не пускає. Лише міцніше притягує мене до себе і втискає в свій сталевий торс. 
- Тобі краще триматись біля мене, - його слова ковзають під шкіру і відбиваються в моїх скронях.
Не пам’ятаю коли ми перейшли на “ти”. Два роки спілкувались лише на “ви”. Іншого спілкування у нас і бути не могло, адже він мій бос. Але сьогодні щось не те. Корпоративна етика між керівником і його підлеглою стирається зі швидкістю цунамі. І ми тепер не лише на “ти”, але й небезпечно близько один до одного.
Я заглядаю в темні очі, переконуюсь що він не жартує. Але його натиск підштовхує мене не погодитись з ним:
- Я сама знаю де мені краще триматись, - лише коли бовкнула, зрозуміла що сказала.
Невже це я промовила? Не може бути! Чи то шампанське на мене так впливає, чи то я випадково якийсь еліксир сміливості випила. Але з іншої сторони, це саме те спілкування на яке він заслужив. Я лише сподівалась відпочити від нього, і провести час в новій компанії. Адже після вчорашньої його відповіді на запрошення Діна, я була впевнена, що він не прийде на вечірку. 
- І де ж саме? - на його обличчі здіймається зухвала посмішка. 
- Не ваша справа! - впевнено заявляю і думаю, що це вже було занадто.
Очікую, що його лють накриє мене, але його невдоволення переплітається разом з грайливістю. Нахилившись ближче до мого обличчя, він залишає лише кілька сантиметрів між нами. Відчуваю легкий запах віскі, коли він промовляє:
- Помиляєшся, Еммо, це лише моя справа! І нічия більше!
Його владний голос здіймає хвилювання всередині. Дихати ще важче. Хапаю повітря губами, а його погляд падає на них. Мене ледь не струмом вдаряє коли я відчуваю, що він нахиляється до мене нижче, ніби намагаючись поцілувати. Я одразу ж приходжу до тями. Розриваю наші погляди і кручу головою по сторонах, нагадуючи йому де ми знаходимось. Він розуміє натяк і випрямляється наді мною. Навіть звільняє кілька сантиметрів між нашими тілами, чим неабияк полегшує мені дихання. 
Мелодія завершується і я полегшено видихаю. Вислизаю з його рук і біжу якнайдалі від нього, залишивши його наодинці. 
Я не розумію що відбувається між нами, тому тікаю аби не піддатись тим почуттям, що зачаровують мене коли я в його обіймах.