Розділ 6

Простора святкова зала вражає високою стелею і сучасними світильниками в формі різних геометричних фігур. Особливих декорацій немає. Приміщення сучасне і лаконічне. 
Стою на порозі і спостерігаю за гостями, що спілкуються між собою, танцюють, дегустують закуски. Моя поява в залі приковує погляди тих, хто стоїть недалеко від дверей. Почуваю себе ніяково. Хочеться прикрити оголені частини тіла. Але я втримуюсь і впевнено роблю крок вперед. Проходжу поміж невеличких компаній, намагаючись знайти хоча б одне знайоме обличчя. В мене не було багато знайомих в цій компанії, але з кількома співробітниками все ж таки вдалось познайомитись вчора.
- Еммо! - чую чийсь жіночий голос позаду.
Обертаюсь і помічаю Хезер. Це секретарка одного з менеджерів і мені пощастило з нею поспілкуватись перед вчорашньою презентацією. Вона без зупину розпитувала мене про все підряд, а я лише й встигала відповідати на її зацікавленість мною. Вона справляла враження дуже балакучої і допитливої дівчини, але роботу свою знала добре, бо у неї завжди було під рукою те, чого потребував її начальник на вчорашній нараді. 
Підходжу до компанії кількох жінок, що привітно всміхаються мені. Хезер по черзі представляє мені дівчат, після чого промовляє:
- А це Емма Стоун. Вона — права рука нашого нового тирана... 
Дівчина прикриває рот рукою і перелякано дивиться на мене. Її подружки так само сполохано бігають очима з Хезер на мене, і назад. 
- Вибач, Еммо, я не це мала на увазі! - починає виправдовуватись дівчина, скоріш за все боячись, що я доповім про цей конфуз своєму босу.
- Та нічого, я все розумію, - всміхаюсь, розуміючи, що слава про характер мого керівника вже просочилась в новий колектив.
- Ні, справді, я не хотіла... - продовжує запевняти мене дівчина, хапаючи за руку, ніби благаючи повірити їй.
- Хезер, насправді це для нього комплімент.
Дівчата переглядаються між собою, здивовані моїми словами. Мабуть вони очікували, що помічниця “тирана” повинна мати такий самий жахливий характер, як і її начальник. Але мої слова зменшують напругу і компанія заливається сміхом, кидаючи на мене полегшені погляди.
- Тепер я розумію, що ти наша людина! - бадьоро заявляє Хезер, - тільки скажи мені одне, як ти з ним працюєш?
Замислююсь на пару секунд. Насправді я не маю відповіді на це питання, тому промовляю:
- Ну хтось же мусить, - дарую дівчатам легку усмішку.
- Це правда, що він змушує працювати на вихідних? - зацікавлено питає одна з дівчат.
- Так, але нечасто, - коротко відповідаю.
- А як щодо того щоб піти з роботи раніше? - питає інша.
Наступні півгодини я стою в оточенні дівчат під прискіпливим допитом щодо свого боса. Я була б і рада забути про нього хоча б на один вечір, але схоже, новому колективу цікаво чого варто очікувати від містера Гріна.
Дівчата діляться своїми припущеннями щодо тяжкої праці під важким контролем мого боса. Серед натовпу я помічаю Діна. Він стоїть в компанії кількох чоловіків. Коли наші погляди зустрічаються, він привітно всміхається мені. Після чого щось говорить до чоловіків і залишає їх компанію. Я помічаю, що він рухається в мою сторону, і легке хвилювання з’являється всередині. Повз нього проходить офіціант, тримаючи тацю з кількома келихами шампанського. Дін забирає в нього два келихи і продовжує рухатись в мою сторону. Він не зводить з мене очей, вправно оминаючи людей на своєму шляху. Його погляд теплий, навіть занадто. В ньому читається зацікавленість, але не така, яка можлива серед колег, а така, що відбувається між чоловіком і жінкою. Мені лестить його увага, та я ніяково відвертаю погляд, повертаючись до розмови дівчат. Краєм ока помічаю як він приєднується до нашої жіночої компанії і стає поруч зі мною.
- Добрий вечір, дами, - чарівно всміхається присутнім.
- О, Дін, ти такий елегантний, - підмічає хтось з дівчат.
- І щетину свою збрив. Чи то цілуватись з кимось зібрався? - дівчата кидають зацікавлені погляди то на мене, то на нього.
Від цього я почуваю себе ще більш ніяково. Чомусь мені здається, що вони вважають мене причиною вишуканого вигляду хлопця.
- Дівчата, ну ви й сороки! - спиняє їх легке посміювання Хезер, а потім звертається до хлопця, - сподіваюсь ти не ображаєшся?!
- Я вже звик до такого прояву народної любові, - дружелюбно відповідає хлопець, - вже всі здали свої звіти?
Його питання одразу ж псує загальний настрій, і я помічаю що деякі дівчата кривляться і відвертаються, ніби щось зацікавлено розглядаючи осторонь. Насправді ж просто тікають від відповіді. 
Я всміхаюсь від того, як просто йому вдалось збити їх запал.
- Я так і думав! - всміхається, оглядає дівчат, а потім затримує свій погляд на мені, - Еммо, ми можемо відійти?
В компанії тиша. П’ять пар очей очікують на мою відповідь.
- Так, - коротко відповідаю і прощаюсь з дівчатами.
Розумію, що ми з Діном стали предметом їх обговорення на наступні кілька годин. Але ж куди без цього?! Майже в кожній компанії існує неофіційне інформаційне бюро, яке знає все і про всіх. А якщо не знає, то вигадає.
Ми з Діном відходимо на достатню відстань від дівчат, зупиняємось біля стіни. Він простягає мені келих шампанського і питає:
- Як вам вечір? 
- Якщо чесно, трохи ніяково, - чомусь ділитись емоціями з Діном зовсім не важко, його добрі очі і м’які риси обличчя викликають довіру, - я тут майже нікого не знаю.
- Ну чому ж? - всміхається, - Хезер зі своїми дівчатами розкажуть про вас будь-кому і будь-що.
- Хотілося б, щоб мене цінували за професійними якостями, а не за вигаданими плітками, - відповідаю.
- Впевнений, вам є чим здивувати, адже я бачив презентацію і вона чудова, гарно продумана і логічно складена. 
- Дякую, - червонію, коли його комплімент зігріває теплом всі мої професійні амбіції.
- Еммо, ви... - хлопець ніяковіє, - не проти якщо ми перейдемо на “ти”?
Його сором’язливість і акуратність в спілкуванні зі мною здаються настільки милими, що важко відмовити. Широко посміхнувшись, я відповідаю:
- Буду рада.
Він полегшено зітхає і більш впевнено промовляє, салютуючи келихом в руці:
- Тоді пропоную випити за знайомство.
Дзвін здіймає наші посмішки. Я наближаю келих до вуст. Прохолодні бульбашки освіжають. Ми деякий час стоїмо вдвох і спілкуємось. Він розпитує про моє життя, захоплення і сім’ю, і наша розмова плавно перетікає в розмову друзів, а не малознайомих колег. Мені легко і просто з ним. Він простий і щедрий на жарти. 
В залі починає лунати повільна музика і деякі колеги починають танцювати, обравши собі пару. Музика легка і романтична.
- Може потанцюємо? - пропонує Дін.
Мене трохи бентежить його пропозиція. Але я переконую себе, що це просто танець. Багато колег навколо нас просто танцюють і це не говорить про якісь особливі стосунки між ними.
Погоджуючись киваю головою і відставляю на стіл свій майже порожній келих з-під шампанського.
Дін бере мене за руку і прямує в центр зали. Проходимо повз компанію Хезер. Вони багатозначно всміхаються. Ну от, тепер мені точно не відмитись від пліток!
Хлопець розвертається до мене і кладе другу руку на талію. Він тримається на відстані, не змушуючи мене ніяковіти від настирливої близькості. Ми кружляємо поміж інших пар, та в якийсь момент я помічаю, що погляди присутніх спрямовані до входу. Вони насторожені і збентежені. Мене цікавить хто з гостей міг прикувати до себе таку увагу. Я повертаю голову до головного входу і крізь повільні рухи танцюючих пар, помічаю високу фігуру, що горою нависає при вході. 
Він вбраний в темний смокінг. Волосся охайно зачесане назад. Гостре підборіддя і темна щетина надають йому ще більшої суворості. Своїм насупленим виглядом він одразу дає зрозуміти наскільки кепський в нього зараз настрій.
Він дивиться тільки на мене. Здається навіть не моргає. І коли мій погляд проникає в вир пронизливих темно-зелених очей, я розумію, що пропала.