Розділ 2

Таксі зупиняється біля головного входу до аеропорту. Я виходжу з машини, дістаю валізу і прямую всередину. Настрій чудовий адже я лечу в Бостон, моє рідне місто. І хоча ця подорож по роботі, впевнена, що знайду час і для себе, і для своїх найкращих подруг, за якими шалено скучила. 
Погляд падає на годинник і я розумію, що на п’ять хвилин запізнилась. Скоріш за все мій бос невдоволено стоїть біля стійки реєстрації і тупоче ногою, демонструючи свою роздратованість. Коли підбігаю до назначеного місця, одразу впізнаю насуплений темний погляд. Сама собі всміхаюсь, що він поводить себе так само, як я й уявляла. Все ж таки два роки роботи разом даються взнаки.
- Вибачте, містер Грін, я спізнилась, - тяжко дихаю.
- Бачу! - грізно відповідає.
- Просто таксі переплутало адресу... - починаю виправдовуватись під його важким поглядом.
- Не хочу чути, - він розвертається, прямує до стійки реєстрації та змінює тему, - ви всі документи взяли?
- Так звичайно, - ледь не біжу за ним, бо за його широким кроком зовсім не встигаю.
- Добре. Це дуже важливий проект... - починає розповідати, а я намагаюсь і його слухати і реєстрацію на рейс проходити.
Звичайно, цей проект важливий. Кілька інвесторів готові вкласти гроші в бізнес Бостону і ми, як їх представники, відкриваємо філію в місті. Але перед початком роботи треба оглянути всі об’єкти. Я це прекрасно знаю, але мій бос ніколи не втомлюється повторювати наскільки для нього важлива ідеальність в усьому.
- Ви забронювали квитки назад? - сталевий голос вириває мене з роздумів.
- Ще ні. Ви казали, що поки невідомо коли ми закінчимо всі справи в Бостоні.
- Я добре пам’ятаю, що я казав, міс Стоун! - роздратовано промовляє, - за два тижні ми маємо бути в Нью-Йорку.
- Добре, - зітхаю, розуміючи, що бос в типовому для себе настрої.
- Забронюйте квитки сьогодні ж!
- Буде зроблено, - зціпивши зуби промовляю.
- І до речі, містер Токао був зачарований вами і наполягав щоб на нашій наступній зустрічі ви були присутні.
Його слова змушують мене розкрити очі від здивування. Те, що мене беруть на такі важливі зустрічі беззаперечно вказує на те, що я непогано справляюсь зі своєю роботою. Я задоволено всміхаюсь, та наступні слова боса стирають посмішку з мого обличчя:
- Тільки не знаю чим саме він був зачарований, - зневажливо кидає слова і пропалює мене підозрілим поглядом, - адже протягом всього вечора ви й слова не промовили. Мабуть у вас були справи важливіші окрім як брати участь у важливих перемовинах.
Я розумію що він має на увазі. Беззаперечно, його увагу не оминув мій вчорашній пригнічений настрій. Адже з того моменту як я зайшла до ресторану і побачила Ліама з дівчиною, біль і розпач скували мене настільки, що я майже не приймала участі в діловій розмові. Та той факт, що мій бос зараз дорікає мені за це, ображає і дратує.
- Ви й самі непогано впорались, - потішаю його самолюбство, сподіваючись що він відчепиться від мене.
- Я беру вас на зустрічі не для того щоб робити все самотужки, - його зверхній тембр розпалює мою лють все сильніше.
Я стискаю долоні, аби втриматись від емоцій. І промовляю те, що він очікує від мене почути:
- Вибачте, містер Грін, такого більше не повториться.
Він киває головою, вдоволений моєю покорою і відвертає свій погляд осторонь. Я полегшено видихаю і хвалю себе за стриманість. Але всередині такий вир емоцій, що мені не завадило б погамселити боксерську грушу, чи принаймні задоволену пику мого боса. 
Ніхто раніше не виводив мене з себе так, як робить цей чоловік. Я взагалі неконфліктна особа, і мені завжди вдавалось уникати сутичок. Але мій бос - майстер принижень, дорікань і маніпуляцій. І якщо на початку роботи я навіть не помічала його нападок, сповнена ентузіазмом нової роботи. То тепер мені стає все важче працювати з ним. І кожен наступний день я вмовляю себе потерпіти ще трохи. Я дуже сподіваюсь, що коли відкриється філія в Бостоні я зможу залишитись в ній, а мій бос повернеться в Нью-Йорк. Для цього мені потрібно почекати ще кілька місяців, і тоді я зможу бути вільна.
- Що з моєю сорочкою? - розрізає мовчання між нами своїм низьким голосом.
- Вона в хімчистці, - відповідаю на одному диханні, ховаючи дратівливість. 
Як згадаю, скільки вулиць довелось оббігати вчора ввечері в пошуках відчиненої хімчистки, так знову відчуваю втому в ногах. Моєму босу байдуже на обставини, йому головне результат. І якби я зараз сказала, що сорочка досі брудна, він би мене спопелив поглядом чи відпустив би такий коментар, що я потім би цілий день ходила, відчуваючи себе приниженою.
- А хто це підходив до нашого столику вчора ввечері? - цікавиться, дивуючи мене своїм питанням.
Його ніколи не цікавило особисте життя своїх підлеглих. Навіть коли мої колеги відпрошувались з роботи аби забрати дитину з садочка чи пояснювали, що не можуть працювати на вихідних, бо вже мають плани, він завжди казав, що незамінних немає. І якщо його співробітники не зацікавлені в розвитку компанії, з такими йому не по дорозі. Звільнити будь-кого - від простого кур’єра до топ-менеджера для нього ніколи не складало проблеми.
Тому отримавши подібне питання, я розгубилась. Натомість він не зводив з мене погляд, очікуючи на відповідь.
- Колишній, - коротко відповідаю, і відчуваю як в грудях починає стискатись повітря від однієї лише згадки про нього.
- А та дівчина? - продовжує сканувати мене своїм темним поглядом.
Мені стає незручно і некомфортно розмовляти з ним на цю тему. Тому я коротко відповідаю:
- Його нова подружка.
Озираюсь по сторонам, ховаючи погляд від прискіпливого боса. Помічаю кав’ярню недалеко і вислизаю з цієї незручної розмови:
- Вам взяти кави? - питаю і поправляю сумку на плечі, демонструючи свою готовність втекти від нього.
- Так, - коротко відповідає.
Я розвертаюсь і крокую в сторону кав’ярні, полегшено зітхаючи, що вдалось втекти від його нав’язливих питань. Не розумію навіщо Робокопу дізнаватись подробиці мого особистого життя, але ділитись душевними переживаннями з ним я не готова. Тим паче, думати чи розмовляти про Ліама, і в той самий час не плакати, я ще не навчилась.
Але щось всередині мене підказує, що цікавість боса ще проявить себе. Та чим це може мені загрожувати я поки навіть не здогадуюсь.