Розділ 1

Опускаю голову якомога нижче, аби не бачити нахабних очей, що гіпнотизують мене. Вдивляюсь в свою тарілку і роздивляюсь карпаччо, до якого навіть не доторкнулась за цілий вечір. За столом лунає обговорення нового контракту між моїм босом і потенційними клієнтами. Та всі мої думки лише про колишнього, який з усіх ресторанів Нью-Йорка вибрав саме той, в якому проходила важлива для нашої компанії бізнес-вечеря. 
І все б нічого, але ж він був не сам. Гарна довговолоса блондинка сиділа поблизу нього, всміхалась, пускала бісики, і неприкрито погладжувала його під столом. Він насолоджувався її увагою, невимушено розслабившись на стільці і  дивився на мене, задоволено всміхаючись. 
Ми розійшлись всього тиждень тому, і його нові пасії зовсім не секрет для мене, адже пів року у нас були так звані “вільні стосунки”. Він сам їх запропонував після майже десяти років разом. 
Ми з Ліамом почали зустрічатись ще в школі, разом жили в гуртожитку під час навчання. Коли йому запропонували роботу в Нью-Йорку, я поїхала за ним, хоча душа, серце і дві найкращі подруги лишились у рідному Бостоні. Я щиро вірила, що він мій єдиний і ми проведемо разом все життя. Та йому набридла одноманітність, як він сам казав, і він запропонував вільні стосунки. Тобто він відкрито приводив коханок в нашу квартиру, а я наївно сподівалась, що він нагуляється і зрозуміє, що зі мною йому краще.
Але дива не сталось і після довгої розмови і ріки моїх сліз він розірвав наші стосунки безжально і легко. І ось зараз я сиджу в  ресторані і споглядаю як його дівчина намагається з’їсти його, відверто пхаючи свого язика йому в вухо.
- ... добре, міс Стоун? - крізь гамірні думки в голові чую голос свого боса.
Підіймаю очі й тільки зараз помічаю, що всі чоловіки за столом піднялись і питально дивляться на мене. Я червонію, бо вони чекають на мою відповідь, а я й гадки не маю що відповісти.
- Вибачте, що? - сором’язливо питаю.
- Я кажу, що проведу проведу містера Токао до таксі, а ви почекайте мене тут і попросіть рахунок, - невдоволено промовляє мій бос, мабуть повторюючи ту саму фразу вдруге.
- Так... - розгублено погоджуюсь, - так, звичайно. 
Я прощаюсь з містером Токао і його перекладачем та проводжаю їх поглядом. Після чого кличу офіціанта і прошу принести рахунок. 
Нахиляю голову над сумочкою в пошуках телефону, і навіть не помічаю як до столику підходить пара:
- Яка несподіванка зустрітись тут з тобою! - знайомий голос колишнього, який майже десять років був для мене рідним, зараз боляче вдаряє в серце.
Я підіймаю голову і бачу як він стоїть навпроти мене, сховавши руки в кишені. Білявка, одягнена в непристойно коротку сукню, повисла на його руці й зухвало всміхається мені. Їх зверхні погляди прибивають мене до стільця і мені хочеться так втиснутись в нього, щоб розчинитись в меблях і стати для них невидимою.
- Чи може ти мене переслідуєш? - задоволено всміхається Ліам, а потім звертається до своєї подружки, - знайомся, кицю, це моя подруга Емма.
- Та сама Емма? - якось недобре всміхається білявка. 
Я збентежена їх поведінкою і розмовою, але схоже моєї участі в розмові вони і не очікують.
- Ага, - коротко відповідає він.
- Я думала це вигадки! - захопливо хлопає в долоні дівчина, - Ліам мені розказував про  свою подружку Емму, що була настільки дерев’яна в ліжку, що йому доводилось дивитись фільми для дорослих кожного разу перед тим як йти до неї ! Але я не думала, що така дівчина дійсно існує! Це ж треба...
Вони продовжують стояти наді мною і всміхатись ніби я пусте місце. Але я хотіла б ним зараз бути. Хотіла б бути непомітною для всього світу, бо від їх слів мені стає так соромно й боляче, як не було ніколи раніше. Щоки заливає червоною фарбою, а до очей підступають сльози. Я не можу знайти й слова аби відповісти їм. 
Переді мною келих червоного вина, яке я так і не пила. Дивлюсь на темну рідину і здається це моя кров, що починає закипати всередині. Відчай миттєво перетворюється на лють. Образа і біль штовхають мене до дій. Я підхоплююсь з-за стола, хапаю келих і одним рухом виливаю його в зухвалу парочку навпроти. Вино вилітає з келиха. Я вже очікую побачити невдоволене обличчя колишнього. Та Ліам зі своєю подружкою встигають розійтись в різні боки. І тому вино виливається на того, хто якраз підходив до нашого столику і був саме за ними. А це був ніхто інший як мій бос!
Багряна пляма вина розтікається по грудям і животу його білосніжної сорочки. Я червонію, темнію і вкриваюсь плямами від незручної ситуації. Замість того щоб зіпсувати вечір своєму колишньому і його подружці, я зіпсувала настрій своєму босу, що й так славиться своєю жорсткістю і безкомпромісністю.
Він кидає на мене розлючений погляд, я вже бачу блискавки в його очах і розумію, що просто так мені це не зійде з рук. В той самий час мій колишній і його нова пасія заливаються сміхом.
- Що тут відбувається? - роздратовано питає бос.
Ну ось, я виставила себе посміховиськом вкотре. Ледь стримую сльози. Та змахую їх і намагаюсь виправити ситуацію. Хапаю серветку зі столу і біжу до боса аби хоч якось допомогти:
- Прошу вибачення... я не хотіла... - винувато промовляю.
- Еммо, схоже ти не здатна ні на що, окрім як розчаровувати людей, - промовляє крізь сміх Ліам.
Ігнорую його і прямую до боса, обійшовши його і блондинку. Мені хочеться щоб вони якнайшвидше зникли звідси. Мало було знущатись і принижувати мене, то вони ще й продовжують робити це при моєму начальнику.
Підбігаю до нього і витираю серветкою його сорочку.  Хоч це і безглуздо, але я наполегливо промакую його вологу сорочку в надії хоч якось загладити свою провину. Проходжу по міцним грудям, твердому торсу, необачно опускаючись до самого краю його штанів. Він бере мою долоню з серветкою, зупинивши мої хаотичні рухи. Я розгублено підіймаю погляд на нього і зустрічаюсь з глибоким зеленими очима, що зацікавлено вдивляються в мене. А потім він повертається до Ліама і промовляє:
- Це ви про мою Емму? - він всміхається, натомість веселощі покинули обличчя цієї нав’язливої парочки, - Як вона може розчарувати? 
На секунду затримує на мені погляд, а потім знову дивиться на Ліама і продовжує:
- Вона справжній діамант! Але діамант стає коштовним лише в умілих руках.
Він ковзає рукою по моїй талії і пригортає ближче до себе. Я настільки шокована, що не здатна пручатись. Дивлюсь на його гострі риси обличчя знизу вгору і розгублено кліпаю очима. Він кидає на мене короткий погляд, тепло всміхнувшись. 
Таким свого боса я не бачила ніколи. І тому навіть не знаю як реагувати. Та коли переводжу погляд на своїх співрозмовників, вловлюю приємні нотки вдоволеної гідності. Ліам стоїть і кривиться, роздивляючись мого боса, а його супутниця й взагалі рота розкрила від здивування.
- Хто ти такий? - невдоволено питає Ліам, а його подруга смикає його за рукав.
- Котику, я тобі потім розкажу! - спиняє його і тягне за руку, - вибачте, містер Грін, ми не хотіли вас потурбувати.
Вона коротко всміхається моєму босу і тягне мого колишнього за собою. Той невдоволений, але все ж прямує за дівчиною, кидаючи на нас розлючені погляди наостанок. Я не дивуюсь такій реакції адже мій бос — досить відома особистість в бізнес середовищі міста. 
Ми проводжаємо їх поглядом. Я й досі відчуваю гарячу долоню на своєму стегні, приємні парфуми що легким шлейфом линуть від  цього чоловіка. Ще ніколи раніше я не була так близько до нього. Підіймаю очі і не впізнаю, переді мною ніби інша людина. Не жорсткий, владний і безкомпромісний Робокоп, що ладен працювати день і ніч. А чемний і турботливий чоловік, що стане горою, захищаючи від всіх негараздів. 
Він забирає руку і робить крок в сторону. Я ніби виринаю з якогось марева і знову опиняюсь в ресторані. Тільки зараз помічаю офіціанта що простягає книжку з чеком до мого боса. Той відкриває, залишає кілька крупних купюр і віддає.
- Решти не треба, - холодно промовляє.
Офіціант дякуючи киває головою і йде. Мій бос забирає свій піджак зі стільця і вдягає його. Поки я не можу відвести від нього очей, він холодно ігнорує мене, навіть не зустрічаючись зі мною поглядом. Застібнувши верхній ґудзик, він розвертається і прямує до виходу. Дивлюсь в його спину і оговтатись не можу. Лише його суворий докір повертає мені здатність рухатись:
- Міс Стоун, вас довго чекати?
Він промовляє це навіть не обертаючись. Та мене його слова будять і я приходжу до тями. Зриваюсь з місця і наздоганяю його:
- Містер Грін, - промовляю збитим диханням, - я хотіла подякувати вам...
Та не встигаю закінчити фразу, як він зупиняє мене своїм сталевим голосом:
- Не варто! Ваші особисті проблеми мене не стосуються. До речі, займіться моєю сорочкою, якщо вже це ваша заслуга!
Його наказ руйнує все бажання подякувати цьому чоловікові. Я розумію, що Робокоп повернувся. Марно було тішити себе ілюзіями, що цей чоловік спроможний на людяність. На мить мені здалось, що він інший. Та мабуть я бачу, те, що хочу бачити. Він просто сухар, що думає лише про роботу і не здатний на щирість.
- Так, звичайно! - розчаровано промовляю і переконуюсь, що мого боса ніщо і ніколи не змінить. Він просто машина без почуттів!