Частина 11

Вікінги вирішили влаштували ночівлю на піщаному, оточеному лісом березі. Трюгві вислав кількох воїнів на огляд місцини, інші ж встановлювали намети, чистили зброю, облаштовували тимчасовий табір, креслили якісь охоронні руни на піску, готували вечерю. Оскільки сонце стояло ще досить високо, дівчата вирішили скористатися можливістю скупатися та влаштувати невелике прання. З корабля подружки помітили зручну, відділену від «табору» очеретом, затоку й попрямували туди, прихопивши на роль дозору Стеміда з Івором. Пропозиції вікінгів попрацювати тілоохоронцями, Ліка ввічливо, проте впевнено відхилила, зате невимушено «розорила» Трюгві на два великих відрізи льону, «аби прикрити ніжне тіло». Навіть Ніка, з її неуважністю, ледь втрималася від посмішки, помітивши якими замріяними стали обличчя чоловіків на цій фразі.

День видався напрочуд теплий і сонячний, а вода в затоці – дивовижно чиста. Ніка опустила білочку на землю, покосилася на очерет, за яким полишилися «охоронці» й швидко скинувши джинси з сорочкою, пірнула у річку, полишивши собі білизну замість купальника. Ліка хмикнула, неспішно роздягнулася та продефілювала до води оголеною. Дівчата трішки поплавали, вимили волосся (в «чарівній» торбинці Ліки знайшлося кілька рекламних пакетиків шампуню!) та почимчикували на берег.

–Я дивлюся, ще трішки й он та верба зламається під вагою вікінгів, які старанно прикидаються воронами, – діловито відмітила Ліка, неспішно виходячи з води. Почувши таке, Ніка, котра викручувала волосся, зі швидкістю шпульки замоталася у отриманий відріз льону.

–Подруго, припини сіпатися. Ти й так більш ніж пристойно одягнута! –  щиро розвеселилася Ліка.

–Не знаю як ти, а я без одягу почуваюся беззахисною, – пробурмотіла Ніка.

–От наче ті шматочки тканини тебе від чогось врятують. Та якби ці красені вирішили тебе зґвалтувати, тут би й металевий пояс вірності не врятував, – кепкувала подруга, демонстративно-неспішно витираючись та так елегантно накручуючи навколо тіла відріз тканини, наче все життя в подібному ходила. Й виключно подіумом. – Нехай милуються хлопчики. Від тебе не убуде, а їм задоволення. Заспокойся, уяви, що ти в купальнику на нашому міському пляжі.

–На наших пляжах купальник – то звична справа, а тут відкрита колінка – майже стриптиз! – заперечила Ніка.

–Ага, й викликає стояк, не менший, аніж якась порнушка в наші часи, – хмикнула Ліка.

–Як ти так спокійно про це говориш?

–А я маю червоніти і втрачати свідомість?

–Ні, але…

–Але що? Ніко, я теж не маю досвіду статевих відносин (легкий петинг сюди не включаємо), але це не привід не знати теорію та втрачати свідомість від слова «секс», наче обмежена святим писанням чорниця. Знання – гарна зброя.

–А що таке петтінг? – округлила очі Ніка, якій здавалося, що у Ліки є інтимний досвід і багатий.

–О, то тобі ще й лікбез не завадить. Де тебе виховували? У Францисканському монастирі?

–Це чоловічий монастир, – надула губи Ніка.

–Ти диви, отже про якийсь Хорватський монастир ти чула й навіть знаєш чий він, а про петтіг – ні?

–Про монастир було в одному історичному романі…

–Мдя, самоосвіта в тебе строкато-білоплямна, – розсміялася Ліка. – Петинг – це коли ти зі своїм партнером робиш в ліжку усе, на що вистачить фантазії, окрім безпосереднього статевого акту. Роздивляєтесь одне одного, пестите, масажуєте, кусаєте, дряпаєте… Дуже пізнавальна штука. Хлопці, щоправда, таке не дуже полюбляють, бо, кажуть, потім у них там все болить, через незавершений процес, але то вже їх проблеми.

–І ти таким займалася? – з цікавістю уточнила Ніка.

–Звичайно. Щоправда, аж зовсім по грані фолу ходила лише раз, коли трапився досвідчений столичний хлопчик з належним самоконтролем, – зблиснула мрійливою усмішкою дівчина.

–Гм…

–Але він наших вікінгів, навряд чи можна отримати професійний кунілінгус, а от купу небажаних ефектів, аж бігом. Є звичайно теорія, що давні цивілізації мали якийсь аналог презервативів, але я не впевнена, що ризикнула б то на собі перевірити, навіть якщо у когось з цих красенів і знайдеться такий доісторичний винахід.   

–Куні…що?

–О, та з тобою ще працювати і працювати, – закотила очі Ліка.

–Але ж якщо ти розумієш, що ці чоловіки не стримані англійські джентльмени, навіщо регулярно влаштовуєш показове шоу? –  спантеличено подивилася на неї співбесідниця.

–Так то на очах у всіх, і поки вони мріють та ревниво поглядають один на одного, я в повній безпеці.

--Чудна у тебе логіка, – похитала головою Ніка.

--Нормальна. З урахуванням основ чоловічої психології. І тобі раджу такою користуватися.

--Я так не можу…– почала дівчина, як раптом по її нозі на спину заскочила з репетуванням білочка, змусивши дівчат відволіктися, а потім і озирнутися на якийсь рух за спинами.  

Ніка очікувала побачити Івора чи Стеміда, та обуритись, проте це були не вони. До дівчат мовчки мчали двоє незнайомців з мішками в руках. Ніка розгублено кліпнула, намагаючись зрозуміти, що відбувається, а от Ліка раптом засичала, як кішка, щось швидко промовила і…нападників здуло вітром. В прямому сенсі! Ніці здалося, що повз неї кулею пронісся невидимий потяг метро, відкидаючи нападників й попутно вивертаючи з корінням дерева, кущі, та полишаючи за собою широку просіку метрів шістдесят завдовжки.