Частина 8

Красава та Ізяслава саме вчили Ніку «читати» вишиті обереги (караул, тут кожен стібок, виявляється має значення!), коли Любомира повідомила, що гостя має збиратися, бо зранку відпливає разом із Сувором на човні купця Трюгві. Жіночка щиро бідкалася, що «чиста» дівчина подорожуватиме у суто чоловічому товаристві, а от сестрички були у відвертому захоплені й до ночі ділилися своїми враженнями про купця- вікінга та його красенів-воїнів. І враження ті були щедро пересипані ахами й мрійливими зітханнями. Послухати дівчат, так серед тої братії самі Аполлони й боги війни в одному флаконі, увага кожного з яких призводить у жінок до миттєвої втрати свідомості (й одягу за компанію). Ой, ні, уточнення, одяг знімати не обов’язково, а віддатися могутньому воїну на сіні, то, виявляється, майже мрія! А в на батьківщині Любомири, це ще й честь, бо дитина від такого «гостя», то найкраща гарантія, що дівчину потім візьмуть заміж! Караул, це точно звичаї її країни!?

Ніка була в шоці від таких дифірамбів, оскільки знала, що опинитися серед натовпу навіть цивілізованих, але впевнених у своїй неймовірності хлопців, то сумнівна перспектива (якось на дискотеці ледь відкараскалася від компанії подібних). А тут таке. Чим може завершитися залицяння якогось прадавнього вікінга, навіть уявляти не хотілося. Що б тепер не казав Сувор, а далі вона подорожуватиме у своїх улюблених джинсах, в яких і бігати й відбиватися значно зручніше, аніж у непрактичних місцевих піжамах. На крайній випадок у них навіть поплавати можна! Проте, згадавши нещодавні недолугі «відбивання», Ніка почала старанно заспокоювати себе, що подорожуватиме не одна і може розраховувати на захист Сувора й Стеміда. Івор з його жартівливими «підкатами» то не захист, а окремий головний біль. Цей прадавній красень, схоже, відверто не розуміє, що після знайомства з місцевими реаліями, Ніка тут не полишиться ні за які кренделики. Та вона зробить все можливе й неможливе, аби повернутися додому! І навряд чи до переліку тих дій входять романтичні прогулянки на сіновал, на які натякає цей гуморист!     

Розбудили Ніку вдосвіта (в порівнянні з місцевим «ранком», підйом на першу пару, можна вважати сном до обіду). У вранішньому тумані місто видавалося примарним, а коли дівчина зі своїми супутниками спустилася до річки, навіть висока вхідна вежа Салтова розчинилась у білому мареві. Натомість попереду проявилися обриси причалу і кораблів. Човен, до якого підвели Ніку, мав високий, загнутий, прикрашений якоюсь скульптурою ніс та нагадував грізну міфічну птаху. Плавні лінії, темне дерево, канати, довгі весла, білі щити на бортах, різьбленні прикраси, широке прямокутне вітрило з чудним зображенням. Перед дівчиною оживала чергова казка. Ніка невпевнено піднялася вузьким трапом, зачаровано провела пальцями по корпусу, що де-не-де мав глибокі зарубки, торкнулася грубих канатів. Дивне відчуття. Дівчина спіймала себе на тому, що катастрофічно не може ідентифікувати свої враження. Захоплення красою й паніка, шалена радість (а це звідки?!) й якесь погане передчуття, відчуття неймовірної свободи і, наче, скутості. Яким чином все це в ній поєднується? Ніка потрусила головою й вирішила тимчасово відкласти самоаналіз.

Господарі корабля виглядали так, як історичні фільми та книги зображали вікінгів. Всі були здоровенні, обвішані зброєю з голови до ніг, більшість з довгим (по плечі) волоссям, яке у декого було заплетене у коси біля обличчя. Ці кіски виглядали б смішно, якби не поєднувалися з такими відверто войовничими, ще й іноді прикрашеними шрамами, фізіономіями.

Ця озброєна братія нагадувала серйозне військо. І те, що більшість з них сиділа не біля гармат, а біля весел, не мало жодного значення. Чоловіки досить критично роздивлялися Ніку (що неймовірно радувало), знову одягнену у свій звичний одяг, а от «купець», він же капітан, додатково пройшовся по стереотипах гості з майбутнього. Його зовнішність зовсім не співпадала із уявленням дівчини про образ торговця. Якщо Гостромисл ще так-сяк вписувався, бо був досить кругленьким дядьком з хитрим поглядом, то цей грізний здоровило з бойовою сокирою, нагадував кого завгодно, але не мирного комерсанта. Вкотре дівчина спіймала себе на думці, що уявлення про минуле у неї далекі від реальності. Цікаво це через її сумнівне навчання, чи загальну помилковість офіційної історії?

–Трюгві, ти свій кнорр на драккар замінив? – весело, проте з шаною спитав Івор у грізного вікінга, піднімаючись на борт.

–Кожен вікінг повинен мати свій драккар, – відповів воїн, з помітною гордістю.

–Особливо, якщо кнорр потопив, – пробурмотів ледь чутно Сувор, усміхнувшись у вуса.

–Цей мені дістався в чесному бою, – додав Трюгві, остаточно заплутуючи Ніку. Загалом вона зрозуміла, що мова йде про різновиди кораблів, але ось спосіб їх добування… Купець. В бою. Корабель. Та-ак, місцеві реалії це непередбачувана казочка, навіть без посилання на мавок та домовиків.

--Стемід, а чим кнорр відрізняється від цього, дракорта? – пошепки спитала дівчину у друга, що йшов поряд.

--Драккар – корабель воїнів, кнорр або каупскіп – торговців. Торгові кораблі ширші й коротші, а військові, як то: шнекки, скейди, чи грізні драккари – вузькі й довгі. Мають більше весел. Драккари грабують значно рідше, – так само тихо відповів хлопець. Стемід часом був просто незамінний у частині оперативного пояснення незрозумілих моментів.

--А-а-а, – протягла задумливо Ніка, важко собі уявляючи самовбивць, що можуть напасти на подібних «торговців», навіть якщо останні плистимуть на побитому життям плоті.

--Вікінги, варяги. А між ними яка різниця? – пробурмотіла тихцем дівчина, намагаючись згадати що знає про них з історії.