Частина 7

Госмтромисл вичитував свого начальника охорони і Лучезара, який стояв поряд повісивши голову.

–Асмунде, як ти міг відправити такого йолопа охороняти моїх доньок! Що він там робив? Хороводи з Ізяславою водив? Як так трапилося, що твій вой прогледів нападника? А якби лісовий Дух не захистив дівчат? Ти здогадуєшся, що б я з тобою та цим роззявою зробив, якби Красаву вкрали!?А як я мав перед своїм гостем виправдовувався за втрату чужинки? Та ти за здобич Сувора і власним би життям не розплатився!  

–Але ж я спіймав Ратміра і всіх дівчат повернув, –  невпевнено спробував виправдатися Лучезар, за що миттєво отримав стусана від свого командира.

–Спіймав він! Підібрав непритомного та пораненого. Та його після гніву Духа й дівиці спіймати могли. Бери та вв’яжи тепленького! – ще більше розлютився купець.

Викрадачем-невдахою виявився заможний древлянин, який не вперше відвідує Салтів. Як з’ясувалося, він планував вкрасти Красаву та повезти в якості нової дружини додому, а коли все заспокоїться, а краще народиться перша дитина, направити батьку дівчини вістового. Тоді б Гостромислу нікуди було подітися від визнання шлюбу. Цей Ратмір, виявляється, сватався до Красави, але отримав відмову, оскільки купець навіть за гарне вено не бажав відправляти свою доньку в глухі ліси, тим паче, що її старша сестра ще не видана заміж. Ніхто не очікував, що жених настільки образиться відмовою, що вирішить просто вкрасти дівчину. І вкрав би, якби не велетенська рись, котру обурили людські розваги під боком.

Лучезар з Ізяславою прибігли, коли нападник вже безвольною лялькою тріпався у зубах розлюченого звіра. Вискочивши з-за дерев пара розгублено заклякла, а рись зупинилась, підняла голову, неспішно полишила свою жертву, вишкірилася та, ігноруючи озброєного воїна, спокійно пішла. І лише коли тварина зникла за деревами, охоронець з дівчиною наважилися рухатися. Лучезар кинувся допомагати дівчатам, зв’язав закривавленого Ратміра й потяг до міста.

Їх потріпана компанія одразу зібрала навколо себе юрбу. Нападника, який в місті прийшов до тями (яке ж воно живуче!) та наговорив багато цікавого, зневажливо кинули у яму (місцеве версія камери ув’язнення), а купець, почувши коротку розповідь, накинувся на своїх воїнів, через недогляд яких ледь не втратив дитину.

Спантеличена Ніка стояла в натовпі й намагалася якось вкласти в голові почуте. Той бородатий дядько збирався красти тринадцятирічну дівчину для… весілля!? Скільки йому? Років сорок? Та Красава йому в доньки годиться! Але оточуючих чомусь обурював сам факт викрадення, а не те, що дитину збиралися в ліжко затягти! Жах якийсь! Навіть саму Красаву лякали в першу чергу глухі ліси древлян, а не ранній секс з якимось брудним збоченцем! Дівчинка вважала свій вік цілком підходящим для заміжжя!

Ніка настільки була шокована всім цим, що помітила Сувора, лише коли той вправно висмикнув «знайду» з натовпу.

–Діво красна, ти чула, що Ратмір вважає саме тебе виною у своїй невдачі? – спитав чоловік, відволікаючи дівчину від мішка вражень.

–А? Так, щось таке чула. Дурня якась. Ще б сказав, що то я винна в тому, що він вирішив піти на такий злочин, – відверто дивувалась Ніка логіці злочинця, який не демонстрував жодних ознак каяття, а лише невдоволення і злість.

 –Куди піти? – перепитав Сувор.

–Ну, на викрадення дівчинки.

–А-а… Ох, вже ця твоя дивна говірка, – похитав  головою чоловік. – Мова не про це. Ти йому завадила, а ще, – тут чоловік перейшов на шепіт, – він стверджує, що це ти Духа лісів покликала волховськими замовляннями.

–Та ну!? Хороша ж відьма – б’ється трухлявими палицями і ледь не помирає з переляку, побачивши рись. Та якби я могла, я б на того педофіла зграю вовків нацькувала, попросивши занести в такі глухі чигирі, щоб ніхто й слідів його не знайшов! Мені було там найстрашніше! Я, на відміну від всіх присутніх, живу рись до сьогодні навіть у зоопарку не бачила! Думала вони менші й не такі агресивні! Та я була впевнена, що нас усіх те звірисько схомякає! Та й взагалі, була б я «волховицею» не стирчала б незрозуміло чого в сивій давнині! Давно б вже повернулася й сиділа з подругами в гуртожитку! Чаї ганяла, морозиво їла, в «мафію» грала та до екзамену з ґрунтознавства готувалася! – відверто обурилася Ніка.

–Для початку не плутай відьм та волхвів. Це зовсім не одне й те ж, –  невдоволено зауважив її співбесідник.

–Е-е-е, добре…– пробурмотіла дівчина, вже каючись у своїй нестриманості та поставивши собі за завдання якось уточнити, в чому принципова відмінність. Наче ж одне й те саме, тільки волхвами були чоловіки, а відьмами жінки. Чи знову вона щось не те з уроків історії винесла?

–Та й збоченцем Ратміра нема за що називати. Недалекоглядність та самовпевненість притаманна багатьом.

–Але ж він дитину намагався вкрасти для одруження!

–Не думаю, що він планував весілля. Хіба що Красава б справді від нього понесла, бо дітей Ратміру боги досі не дали, – похитав головою Сувор.

– Що? – вирячилася на нього Ніка.

–Так, дві попередні його дружини померли під час пологів, от він і хотів привезти молоду, здорову жінку з інших країв.

–Та яка ж вона жінка! Це ж дитина!

--Вона вже вдягається, як дівчина, а отже, може понести, – знизав плечима чоловік, і доки Ніка намагалася оговтатися від такої точки зору, продовжив. – Ти краще зверни увагу, що Гостромисл та й інші теж вважають, що це лісовий Дух захистив вас.