Частина 6

Після купальні гостю, загорнувши у великий лляний рушник, привели до «світлиці», яка виявилася спальнею дівчат з манесенькими вікнами. Ніці, яка обожнювала великі вікна (бажано у свій зріст, як у гуртожитку), ці «кротячі очі» без натяку на скло здавалися посміховиськом. Тим паче в кімнаті з такою гордою назвою. Та яка ж це світлиця, якщо тут того світла менше, аніж у душовій їх гуртожитку?!

 Між тим сестрички весело носилися навколо «здобичі дядька Сувора», запропонували перевдягтися (джинси, куртку та светрик не вдалося врятувати, тож їх понесли якісь помічниці, знайомити з річковими водами) і Ніці стало не до обурення розміром вікон. Замість того, аби дати якийсь халатик, дівчата почали викладати на лавку просто таки химерний конструктор з купи елементів! Ще й називали те чудними словами, на кшталт: «сороченца», «занавіска», «плахта», «колти». Гостя спантеличено оглянула все це «щастя» і, зітхнувши, почала з того, що потикала пальчиком у кожну деталь, питаючи назви.

На вигляд місцеві сукні більш за все нагадували довгі нічні сорочки. Одні були світлі, прикрашені вишивкою по краям, інші кольорові з багатшою вишивкою, що дивувала вкрапленням якихось монеток, кольорових стрічок, а часом і перлин. Сукні підперезувалася плетеними різнокольоровим поясом. Ще було щось схоже на спідницю, яка зав’язувалася поверх сукні-сорочки на стегнах. До цих вбрань, Ізяслава дістала з великої скрині кілька пар м’яких шкіряних черевичків на пласкій підошві й дала приміряти гості. Одна пара сіла, як влита, хоча Ніка ніколи не полюбляла взуття без жодних ознак платформи чи підборів. Проте майстерність, з якою були пошиті черевички «сивої давнини», вражала. Взуття було м’якесеньке, зручне, шоколадно-коричневого кольору, ще й прикрашені зеленою вишивкою по краю. Та за подібну ексклюзивну річ модниці сучасності душу б продали!

Більш-менш розібравшись гостя, з притаманним будь-якій жінці з азартом, приміряла новий одяг. Щоправда, робити це довелося на вологу білизну, оскільки варто було спробувати її повісити сушитися, як ці елементи одягу ледь не загорілися від пильної уваги «дворового люду». Отож Ніка швиденько згорнула безкоштовний атракціон, вирішивши, що краще висушити речі власним тілом, подалі від цікавих очей.

Врешті-решт, Ніку вбрали у світлу сукню з зеленою вишивкою по краям, поверх якої Ізяслава змусила вдягнути ще одну, коротшу, зелену, іменовану «занавіска». Все це підперезали поясом, на голову вдягнули незвичний варіант вінка, з двох сторін якого звисали чудні «скроневі кільця», до яких причепили ті самі загадкові «колти» (такі собі ланцюжки з невеличкими камінцями на кінцях), на шию намотали три кілометри бус, зібраних з камінців, монеток, кісточок та, навіть, бубонців. В підсумку Ніка почувалася трішки капустиною, трішки новорічною ялинкою, трішки козою на випасі (бубонець на шиї, це таки гумореска).

Роздивлятись себе в новому вбранні довелося у власне маленьке люстерко, бо дзеркала в кімнаті не було (як тут не згадати рідний гуртожиток з трішки подряпаним, але великим дзеркалом на дверях шафи). Втім, доки дівчина намагалася роздивитися себе, сестрички відкривши рота дивилися на її розкладне люстерко. Виявляється вони ніколи не бачили нічого подібного, бо у них роль дзеркальця виконувала металева полірована бляшка, що висіла на поясі кожної! Сестрички довго крутили в руках дзеркальце в дешевій пластиковій оправі, намагаючись зрозуміти з чого воно. Пояснення гості, що це скло з напиленням срібла, нічого не дало, бо проблеми почалися ще на слові «скло». Ніка вкотре «зависла» намагаючись згадати з чого роблять таку звичну для неї річ! Та що ж за халепа! Наче ж не така дурна, а куди не поткнися, нічого до путя розповісти не може!

Втім, сестрички не дуже переймалися відсутністю пояснень, бо всі дивинки записали гамузом до категорії «дива заморські». Ніка вирішила не уточнювати, що моря до її див мають дуже віддалене відношення. Хоча, якщо згадати, що годинник у неї китайський, курточка турецька, а джинси взагалі грецькі, може сестрички не такі й далекі від істини. Окреме захоплення викликала у дівчаток заколка для волосся. Ізяслава так дивувалася поєднанню пластикових квітів та скляних камінчиків, що Ніка могла лишень очима кліпати. Ну так, заколка гарненька, але ж не настільки! Та їх ці «скроневі кільці» набагато цікавіші – просто витвори мистецтва! Проте старша з сестричок настільки заворожено роздивлялася дрібницю з майбутнього, що Ніка зі сміхом подарувала її. Якщо ця простенька річ може когось настільки порадувати, то нехай радує. Судячи з радісних танців Ізяслави по світлиці, це було правильне рішення.

А потім сестрички повели гостю на вечерю.

В довгій кімнаті стояло в ряд кілька столів, за якими сиділи її супутники з купою незнайомих людей. Здається, тут вечеряли усі, хто жив у даній садибі. І народу було багацько: якісь жіночки в рогатих(!) конструкціях на голові, дівчата, хлопці, чоловіки, один сивий дід. Всі на мить замовкли, коли зайшли дівчата з Нікою, й остання спіймала себе на бажанні сховатися за спини сестричок. Проте загальна увага тривала не довго, за мить всі повернулись до своїх тарілок, а дівчатка весело перемовляючись, провели гостю на вільне місце поряд з її супутниками.

Побачивши перевдягнуту студентку, Сувор лише хмикнув у бороду, (схвально чи здивовано дівчина не зрозуміла), Стемід підбадьорююче усміхнувся, а от Івор розреготався, сказавши, що навіть у такому вбранні вона все одно чудернацька. Ніка закотила очі, згадавши класичне: «нічого ж не зробив – тільки зайшов!». А вона й зайти, виявляється, примудрилася якось не так! Мдя, знати в загальних рисах про своїх предків і знайомитися з ними особисто – то таки  ду-уже різні речі.