Глава 4.

 Твої ж батьки не рахувалися за гарних господарів – хоч мали свою землю, корову, пару волів, свиней, невеличку ошатну хату й багато дітей.

Єдиний син – в Америці!

Коли вже старші дівчата - Явдоха, Ярина та Тетяна повиходили заміж та повивозили трохи добра і всі, що були гроші, часом ти чула, як мати зі злістю накидалася на батька - із докорами за надто сіре й просте життя.

- А вмів же прибрехати, - хитала головою. - Багато говорив, а виявилося - пускав туману. То де ж воно те все, що наобіцяв? Ет, тільки пуста балачка. Он у сусідів хата крита бляхою, повна комора добра. А в нас?

- То було не йти за мене, коли хотіла великого багатства, - той крик звучав, як відчай.

- Пішла, бо за дурної голови.

- Було не йти.

- Коли б мені тоді - та мій теперішній розум, не пішла б!

- Хіба я винен, що золото украли? – натякав за прислані із Америки гроші від Тимка, частина яких пропала в Уманському банку. – Чи може, це я хотів революції?

- На інших і революція не діє, і золото зуміли сховати.

- Це ж кого ти маєш на меті? Може, Ксеня?

 Мати зціплювала губи й сіріла на обличчі.

- Крім Ксеня є кілька багачів, які своїм донькам справили гарні весілля. Це ти віддав Тетяну з порожньою скринею. Сором тобі, ганьба. Ще й усю зиму просидів на печі, - натякала на чорну нудьгу, що якось звалилася на батька.

- Буде мати гарного чоловіка, то надбає.

- Якщо не такого, як ти!

Останнім часом такі суперечки траплялися усе частіше. Ще й вкінці мати любила "припекти" батькові - показувала на нього пальцем і, дивлячись повз, голосно повчала тебе та молодшу сестру Катерину:

- Дивіться, дівчата, добре, аби не повіддавалися так, як ваша мати. Затямте собі: треба виходити заміж хоч за дурного, та за багатого, - а тоді пускала сльозу і добавляла: - Бо що та любов? Мов вітер - швидко налетить, й проходить. А потім гризеш собі лікті, дивлячись на розумніших подруг, що були проворні та слухалися своїх матерів, а тепер хазяйками по великих хатах сидять, а не мучаться так, як я. І казали ж мені моя мама...

Коли мати твоя, Пистино, починала гірко плакати і нарікати, батько грюкав дверима та вибігав із хати надвір.

Тому, розповідаючи парубкові про поле та корову, ти, Пистино, не хвалилася, а наче виправдовувалася за нерозважливість своїх батьків.

Він слухав уважно, не насміхався й не жартував, як інші хлопці. Ти чула поряд його міцне плече.

За приємними розмовами забувся тобі навіть біль в нозі, та й час тоді збіг для вас дуже непомітно.