Необачна обіцянка

Сонячний літній ранок огортав київські вулиці прохолодною свіжістю. У затишному зеленому районі, де мешкали наші герої, життя вже вирувало, зустрічаючи новий день. Проходячи повз Ландшафтний парк і випадково поглянувши вгору, перехожі бачили милу картину: на балконі одинадцятого поверху будинку, що височів навпроти парку, темноволоса висока жінка дбайливо тримала на руках великого чорно-білого кота. До них приєднався усміхнений чорнявий чоловік. Утрьох вони милувалися панорамою парку, що відкривалася згори, та по-доброму обговорювали знайомих перехожих на вулиці.

— Бачиш, Славко, сусідка з п’ятого поверху бігає — от молодець! А ми з тобою вже давно не виходили на пробіжку, — Марина поглянула на свого чоловіка, який, розпаковуючи пакет із желейними цукерками, водночас продовжував гладити кота на прізвисько Панда.

— Дивись, Маринко, Ромчик із третього під’їзду сидить на лавці, обхопивши голову руками. Мабуть, хвилюється через іспит або залік на своєму факультеті фізкультури.

Марина протягом хвилини зосереджено розглядала молодого чоловіка, який майже нерухомо сидів на лавці.

— Ні, він засмучений не через навчання, а через кохану, яка від нього віддалилася.

— Тобі видніше, кицюню, ти ж помічаєш те, чого не бачать інші.

Святослав, а також більшість сусідів і друзів Марини вже давно знали про її надприродні здібності, які молода провидиця отримала не з власної волі. Ще в підлітковому віці вона випадково опинилася поруч із могутньою чаклункою, яка, перед тим як залишити цей світ, передала нашій героїні свій дар, тримаючи її за руку. Відтоді віщі сни, які бачила Марина, її дар переконувати словом, здатність бачити хвороби людей, зазирнути в їхнє минуле та передбачати можливі варіанти розвитку подій у майбутньому допомогли багатьом. Заробляти на своїх здібностях молода відьма не схотіла. Натомість обрала безоплатно допомагати друзям і знайомим та працювати на звичайній офісній роботі.

— Поглянь, Петро Микитович знову вивів на повідцю свого британського котика. А де ми поділи новенький повідець для Панди?

— Ну, не знаю, Маринко, чи варто Панду виводити на прогулянку. Коти британської породи спокійні, а наш — не завжди.

— Ой, як гарно котик на повідцю підіймається невисоко на дерево, а потім стрибає прямісінько в руки Петра Микитовича! Хочу, щоб і Панда погуляв на природі.

Ввечері, відшукавши необхідне приладдя для вигулювання котів і собак дрібних порід, подружжя взялося готувати Панду до прогулянки.

— Обережно, не затягуй йому цю «збрую» надто сильно, щоб вона не заважала ходити, — переймався Славко.

На вулиці котик спочатку обережно пересувався на напівзігнутих лапках, але досить скоро призвичаївся і, опинившись у парку серед травички, жваво попрямував до старих дубів, тягнучи Марину за повідець.

— Ой, яка гарненька білочка стрибає з гілки на гілку! — розпливлася в посмішці молода відьма.

— Де? Не бачу, — примружив очі, намагаючись розгледіти звірятко, Святослав.

Панда помітив білочку раніше за своїх господарів, тому й рвався до дерев. Поки Марина зі Святославом на мить відволіклися на руду красуню, їхній улюбленець, скориставшись не надто міцно затягнутим повідцем, вислизнув із нього і чимдуж помчав до дуба. Подружжя й кліпнути не встигло, як котик уже сидів високо на дереві.

— Швидко лізь і знімай Панду! Бачиш, він кігтиком зачепився за гілку! — підганяла чоловіка знервована Марина.

Та попри усі спроби Святославу так і не вдалося дістатися бодай до найнижчої гілки. Роки переважно сидячої роботи явно не сприяли його вправності на деревах.

Марині також не вдалося залізти на дерево.

— Самі не впораємося, треба телефонувати рятувальникам, — тверезо оцінив ситуацію чоловік.

— Чекати на їхній приїзд доведеться довго, а в Панди кіготь застряг. Будь-якої миті він може смикнутися й травмувати лапку. Маємо діяти швидко! — вигукнула почервоніла від хвилювання Марина.

— Он хто нам допоможе залізти на дерево!

Провидиця та ювелір здалеку помітили сусіда Ромчика, який біг парковою доріжкою назустріч їм, — того самого студента-спортсмена, який вранці зажурено сидів на лавці.

— Романе! Ромчику! — наперебій гукали молодого легкоатлета господарі Панди.

Та через музику в навушниках той не чув відчайдушних вигуків. Довелося Марині підбігти до хлопця й пояснити проблему.

Поглянувши на чорно-білого пухнастика, який сидів майже на самій верхівці дуба, студент поморщився.

— Якщо чесно, не хотілося б мені лізти так високо, пані Марино. Ви не переймайтеся: якщо він туди заліз, то сам і злізе, — спокійно відповів легкоатлет.

— Не злізе! Чи ти не бачиш, що в нього кігтик застряг? — наполегливий, пронизливий погляд відьми змусив Романа відчути холод серед літа.

— Сподіваюся, ви мені не зашкодите, якщо я відмовлюся зняти вашого кота з дерева, пані Марино? — несміливо запитав зляканий хлопець, який багато чув про магічні здібності сусідки.

Ромчик уже збирався бігти далі, але Марина схопила його за руку й вкрадливо прошепотіла: