Глава 4. Здається, я влипла

Патриція

— Залиш свої документи у Брітані, — наказує Колін.

Мені так і кортить сказати йому якусь капость. Принизити словом, як колись, у школі. Але натомість я тільки спопеляю Коліна нищівним поглядом.

Тихо, Паті. Не варто виходити за межі пристойності. Ти вище цього. Ти доросла жінка і повинна поводити себе гідно.

— Патриціє, якщо я тобі подобаюсь — то так і скажи.

Що-о-о?! Мої очі стають розміром в тенісний м’ячик. Від його нахабності слова не можу сказати, лишень повітря ротом хапаю.

— Ти взагалі розум втратив? — нарешті до мене повертається дар мовлення.

— Інакше як мені зрозуміти, чому ти так мене роздивляєшся? — зухвала посмішка знову з’являється на його бородатій пиці.

Самовпевнений бовдур!

— Не вигадуй того, чого ніколи не буде! — Встаю зі стільця і йду до дверей. — Бувай, Флетчере!

— Містер Флетчер, — виправляє мене, а мені аж зуби зводить від самої думки, що я тепер змушена буду так до нього звертатися. — До завтра, міс Пратт.

Не обертаюся. Хочу якомога скоріше втекти від ненависного мені чоловіка. Я й так героїчно витримала тридцять хвилин в його товаристві.

— Ніколи не кажи ніколи! — його фраза наздоганяє мене за секунду до того, як я гримаю дверима його кабінету.

Прожогом перетинаю вестибюль і з силою штовхаю двері. Навіть не прощаюся з Брітані, дівчиною за адміністративною стійкою. Мені терміново потрібно закурити. Інакше я вибухну!

Прискореним кроком йду до свого автомобіля. Від нервів не одразу вдається попасти ключами в замок. Грррр! Ще й ця колимага мене хоче доконати! Скригочу зубами від злості. Нарешті замок піддається і я з полегшенням сідаю за кермо.

Мене аж трясе, настільки я розішлася. Через нерви не можу відшукати пачку цигарок. Та де ж ти поділася, най тобі грець! Перевіряю бардачок, сумочку, кишені і навіть зазираю під крісло! О, ось де ти! Тягнуся пальцями і нарешті дістаю свою пропажу. Виймаю сигарету і підпалюю. Добре, що запальничку не довелося шукати. Роблю глибоку затяжку і довгим видихом позбуваюся диму, разом з яким виходить накопичене роздратування.

Заплющую очі і стискаю пальцями перенісся. Боже ж ти мій. Скажіть, що я сплю і цей кошмар мені сниться! Такого бути не може! Мій новий бос — Колін Флетчер. Досі не віриться.

Це якийсь абсурд.

У страшному сні таке не побачиш. Роблю ще одну затяжку. Цигарка допомагає мені трішки вгамуватися. Як я хочу позбутися цієї поганої звички. Але ж хіба тут вдасться? То Зак зі своїми заскоками нерви тріпає, а тепер взагалі — вишенька на тортику, Колін Флетчер у ролі мого нового боса.

Глибоко зітхаю. Слабо уявляю, як я буду на нього працювати і наскільки мене вистачить. Хоч би місяць протриматися. Отримаю зарплатню, погашу борг за комуналку. Вже легше буде. Може за цей час Зак щось знайде і собі. Треба з ним поговорити на цю тему.

Гашу недопалок і ховаю його в порожню пачку від цигарок. Мені якось соромно зізнатися, що я палю. Ніхто не знає про це, навіть Зак. Хоча він сам палить і взагалі не дуже переймається здоровим способом життя. Репетиції його гурту — це завжди щось схоже на вечірку, де багато музики, алкоголю, кальян і деколи щось заборонене.

Заводжу двигун і виїжджаю на проїздну частину. Поки їду, все думаю про Зака. Він класний, з чудовим почуттям гумору і неймовірною харизмою. А ще шалено привабливий. Особливо на сцені. Від нього йде така сильна сексуальна енергетика, що аж нутрощі зводить. І в ліжку він офігенний. Але попри все це Зака зовсім не турбує майбутнє. Він живе одним днем. В його голові крутяться лишень думки про музику і концерти. Нехай би вже почав думати про майбутнє. Не тільки свого музичного гурту, а про наше. Скільки можна дурницями займатися? Йому вже двадцять вісім. Але що з того? Якщо він нічого не досяг у свої роки? Навіть дурбелик Флетч має власну агенцію нерухомості!

Ой, блін… Закочую очі, бо самій від себе тошно. Я щойно порівняла свого коханого з тим, кого ненавиджу. Тьфу ти! Нехай котиться під три чорти, той цілий Колін!

Заїжджаю на доріжку, що веде до будинку Зака. Зупиняю авто, глушу двигун. Тільки тепер помічаю на сидінні теку і мене кидає в жар. От чорт! Я забула віддати Брітані свої документи.

Розчаровано дивлюся на папери, як баран на нові ворота. Це все Флетчер винен! Вивів мене з себе своїми фразочками!

Менше з тим. Завтра зранку віддам. Нічого страшного не станеться. Повертатися я не збираюся. Мені з головою вистачить на сьогодні отрути під назвою “самовдолена пихата пика Коліна”.

Я зголодніла. Виходжу з машини. Мене зустрічають приглушені звуки музики, що доносяться з гаражу. Ясно. Знову у Зака двіжуха. Підіймаюся східцями, йду на кухню. Та скільки можна?! Я ж тільки прибрала срач, а тут знову купа залишків від фастфуду. Зазираю в холодильник. На мене сумно дивиться шматок пармезану і пачка майонезу. Як я і думала. В магазин Зак не спромігся сходити. Роблю глибокий вдих, щоб вгамувати знервованість, яка розгоряється в душі з новою силою.

— Заку! ЗАКУ!!! — кличу його на ходу до дверей, що ведуть з коридору до гаражу. Відчиняю їх і хвиля року одразу врізається у вуха. Сигаретний дим висить під стелею, на столі купа порожніх пляшок з-під пива. Хлопці з гурту щось жваво обговорюють, а якась дівуля всадила дупу на коліна мого хлопця і обвиває його за шию.

— Це ще що таке?! — підлітаю до Зака, хапаю дівулю за волосся і з силою стягую її з нього. Та падає дупою на підлогу. — Ану злізла з мого хлопця!!!

— Ей, кіса, ти чого? — Зак дивиться на мене хмільним поглядом. Схоже, він ні краплі не збентежений моєю появою. А тим паче тим, що я застукала його в обіймах з іншою.

— Це Я чого?! Що ця шмара робить у тебе на колінах?! — тицяю пальцем в бік дівулі, яка вже піднялась на ноги і відійшла від мене на кілька кроків.

Зиркаю на неї злим поглядом. Нехай тільки рота відкриє. Я її по стіні розмащу! Начхати, що на мене зараз всі витріщаються. Нема чого лізти до мого чоловіка!