Глава 3. Бос, якого я ненавиджу

Патриція

Відчуваю різкий брак кисню. Хапаю повітря ротом, наче я риба і мене викинуло хвилею на берег.

— Бачу, ти здивована, — з легкою іронією мовить Колін.

— Вражена. Не думала, що побачу тебе в кріслі детектора.

— Директора?! — підіймає брови і починає сміятися. Гублюся від такої реакції. Невже за ці десять років після школи дурбелик Флетч втратив залишки розуму? — Люба, я власник "Траст комершал".

Боже милостивий, та що ж це таке?! Цей день стає дедалі гіршим.

Я прагну зачепитися за останню соломинку, щоб влаштуватися на хорошу посаду в престижній компанії, а вона (як на зло!) виявляється власністю мого давнього ворога.

Просто чудово!

Гірше бути не може!

Може, ну його до біса? Може краще звалити звідси, послати Флетчера далеко за обрій і продовжити пошуки роботи?

Не уявляю себе працівницею в його компанії! Тим паче під його керівництвом! Це ж щось з області фантастики.

Так, Патриція, ану бігом опануй себе! Мені потрібна робота і я вище своїх емоцій. Подумаєш, застарілі образи? Переживу. Попрацюю тут недовго, а поки працюватиму - підшукаю собі щось інше.

Підіймаю підборіддя, розправляю плечі, подаю груди вперед і впевненою ходою йду до столу. Навмисно вихиляю стегнами, щоб у цього козла все встало, що тільки можна! Нехай навіть не думає, що може вибити мене з колії.

— Моє резюме, — кладу перед ним папери.

Наші погляди на мить зустрічаються. Але це не дружні дивоглядки, хто перший кліпне. А схрещення мечів, що аж іскри летять навсібіч. Ми відчуваємо обопільну неприязнь одне до одного, але всіма силами приховуємо її. Психувати і гаркатися, як це було в шкільні роки, не дає вік і вихованість.

— Сідай, Патриціє, — показує рукою на м'який стілець навпроти себе.

Слідкує за мною поглядом, поки я займаю місце за столом.

— То на яку посаду ти претендуєш? — складає пальці в замок і кладе руки на стільницю.

— Взагалі-то, на рієлтора, — кажу з викликом. — Я маю достатньо досвіду у цій галузі. Крім того, я закінчила…

— Можеш не напружуватися, — уриває, не дає мені договорити. Від такого нахабства я так і залишаюся сидіти з відкритим ротом. — Якщо мені стане цікаво — я гляну твоє резюме. Але щось мені підказує, що цього не станеться.

— Що ти маєш на увазі? — звужую очі і дивлюся на Коліна. Він відкидається на спинку крісла, закладає руки на грудях.

Потирає рукою підборіддя. Стежу за його рухами. Чорна борода аж сяє, як крило ворона. Блін, аж бісить, який він доглянутий і гарний. Теперішній брутальний образ сексуального мачо ніяк не в’яжеться з тими спогадами, які я маю з минулого.

— Патриціє, для тебе є тут тільки одна посада.

— Скажи ще, що це посада прибиральниці і я посміюся разом з тобою, — фиркаю.

— Ні, це було б занадто принизливо для тебе. Правда, Пратт? — підіймає брову і знову в кутиках його рота з’являється зухвала усмішка.

Чорт, коли дурбелик Флетч став таким сексуальним?

Соваюсь на стільці. Кладу ногу на ногу, так само закладаю руки на грудях. Усіма способами ховаю реакцію тіла на чоловічу привабливість.

До дупи етикет! Якби на місці Флетчера був хтось інший я б не дозволила собі такої фривольності.

Дратую сама себе! Дурня якась!

Не може Колін мене вабити! Пффф, ще чого!

— Що ти можеш мені запропонувати? — поводжу себе так, немов я на переговорах.

— Посаду секретарки. Моєї секретарки.

Що, блін?!

Секретарки?! Та пішов ти…

— Ясно. Я все зрозуміла. Вирішив з мене покепкувати, так, Флетчере?

Як вжалена, підстрибую зі стільця. Виходить занадто різко, бо стілець ледь не перекидається назад. Встигаю вхопити його за спинку, щоб поставити на місце.

— Сядь! — його владна вказівка змушує підкоритися. Сама того не розумію, але я миттю підкоряюся і вкладаю свою п’яту точку на м’яке сидіння.

— Якщо я правильно розумію, у тебе дуже скрутне становище. Я вгадав?

Мовчу. Не дочекаєшся побачити моє приниження! Стискаю зуби від злості. Колін встає з крісла і неквапливим кроком йде до мене. Зупиняється поруч. Впирає сідниці в стіл. Мушу задерти голову, щоб дивитися йому в обличчя.

— Якби ти мала вибір, ти б одразу зникла з мого кабінету, коли зрозуміла, що я тут головний. Хіба не так?

Він впирає одну руку в стіл, а іншу кладе на спинку стільця. Гора мускулів нависає наді мною. Важко ковтаю від нашої надмірної близькості. Біла тканина сорочки натягується на біцепсах і я знову витріщаюся на них. Простір між нами пахне тютюном і пряними чоловічими парфумами. Мені не залишається нічого, як вдихати запах Коліна. Дідько! Не хочу цього визнавати, але мені подобається!

— Мовчання — знак згоди? Що скажеш, Паті? — промовляє моє ім’я так сексуально, що мене пробирає аж до кісток його важкий голос.

Так, це що за фігня? Тіло, ти гониш? Які мурашки? Цей тип має викликати у мене приступ блювоти, а не прискорене серцебиття і жар. Щось пішло не так. Сама того не розуміючи, облизую губи. Чорні очі навпроти ловлять цей рух, і миттю в них спалахує вогник, від якого мені стає гаряче.

Мене рятує стук у двері. Колін ще долю секунди тримає зі мною зоровий контакт, а потім не поспішаючи розгинає спину. Хмикає наостанок і відходить до столу. Що це значить? Проводжаю його поглядом. Він сідає в крісло — поважно закладає ногу на ногу. В кожному його русі відчувається влада і сила. Поки він не дивиться на мене, полегшено видихаю.

— Так! — рявкає на весь кабінет, що я аж здригаюся.

— Ваша кава, сер, — дивлюся позаду себе через плече. Дівчина з ресепшена йде до Флетчера з чашкою в руках. Вловлюю запах кави, який вона залишає по собі, проходячи повз мене.

Вона помітно остерігається його. Нічого собі. Невже Флетчер аж настільки змінився?

Уважно слідкую за дівчиною. Вона як та прислужниця, яка бажає догодити своєму господареві.

Якщо я погоджуся на посаду секретарки, то буду змушена варити Коліну каву і ось так приносити її йому. Підкорятися. І виконувати його забаганки і накази. Лайно, а не обов’язки. Це далеко не те, чим я хочу займатися.