Розділ 14

Коли ми під'їхали до будівлі, не схожої ні на готель, ні на бар, я звузив очі, прочитавши вивіску, що світилася вночі неоновими вогнями. Я звів брови, здогадуючись, куди ми, чорт забирай, прийшли.  

Глянув на Катю, яка впевнена переступила поріг, потягнувши мене слідом. Ми увійшли всередину, і до нас одразу підійшов чоловік. 

— Добрий вечір, ви за попереднім записом чи спонтанно? 

Не встиг я розтулити рота, як Катя уже защебетала. 

— Так, запис на прізвище Гординська, — твердо сказала вона англійською. 

Чоловік увімкнув планшет, щось шукаючи в ньому. Я ж вирішив подивитися, що буде далі. 

— Так, дійсно. У нас усе готово. Лише потрібні ваші документи, та за п’ять хвилин зможемо розпочати. 

— Чудово, — сказала Катя, простягнула свої документи й озирнулася на мене. — Ну?.. 

Я вигнув брову. 

— Ти питаєш моєї згоди чи наказуєш? — з іронією запитав я. 

— Наказую, Мишенятко. Я тебе вполювала, і в тебе немає вибору, — пророкотала Катя, мило посміхаючись мені. 

Я звузив очі, усміхнувшись їй у відповідь. 

— Невже? — хмикнув і потягнувся у внутрішню кишеню піджака, витягуючи документ.  

Це було найбільш безрозсудне, що я коли-небудь би робив. Але… Я це зробив. 

Поки Катя віддавала чоловікові документи, я коротко написав Різвану, щоб він зачекав на мене біля входу. Коли чоловік вийшов із нашими документами, він направив нас до сусідньої кімнати, де до нас мала підійти офіційно уповноважена особа. 

Ми зупинилися в центрі маленької зали каплиці. Катя усміхалася своїм думкам, і я не міг відірвати від неї очей. Вона вже вкотре застає зненацька. Тілом посилилося збудження, і я ледве зміг приховати його прояв, коли я згадав, як вона застала мне зненацька останнього разу. Її стогони насолоди досі переслідують мене, щоночі. 

Від порочних думок мене виводить із сидим волоссям чоловік, який з’явився з-за дверей. Це вже, мабуть, той самий уповноважений. У його руках була тека й закрита коробка розміром із долоню. 

— Доброї ночі, молоді, — привітався чоловік, доброзичливо посміхаючись, і, встаючи навпроти нас, поклав речі на стійку перед собою. — Ну що ж, Емір Їлдирим і Катерина Гординська, вітаю вас у Лас-Вегасі — місті, де спонтанні рішення можуть перетворитися на незабутні моменти життя. Чи ви обидва готові взяти на себе ці обіцянки прямо зараз, цієї ночі?  

— Готові як ніколи раніше, — кивнула Катя.  

Я подивився на неї. Скільки я не спостерігав за нею, але такою її я ще ніколи не бачив. У цій дівчині прокинувся одержимий азарт, який не дратував, а навпаки… 

Уповноважений чоловік подивився на мене. Я посміхнувся. Ця Кішечка, безумовно, має мету й вважає, що спіймала мишу за хвіст, але не все так однозначно. Ніколи не думав, що скажу це, але її спонтанність зіграє мені на руку. А ще мені дико цікаво, як вона відреагує, коли залишки алкоголю вивітряться з її мозку й вона зрозуміє, що накоїла. Але тоді шляху назад вже не буде, Кошеня. 

— Готовий, — відповів я, пильно дивлячись на Катю. 

— Добре. Еміре, чи берете ви Катерину за свою законну дружину, щоб бути з нею в усіх радощах й труднощах, обіцяючи їй свою любов на все життя? 

— Обіцяю, — серйозно відповів я без граму брехні.  

Не знаю, як ти, Котику, але якщо я щось пообіцяю, то зі шкури вилізу, але обіцянку дотримаю. І щось мені підказує, що мій котик буде шипіти й дряпатися вранці, коли дізнається про цю мою сторону. 

— Катерино, чи берете ви Еміра за свого законного чоловіка, обіцяючи його любити й підтримувати, незважаючи на всі виклики, які може підкинути вам життя? 

— Так-так, беру! Давайте вже скоріше! — активно закивала дівчина. 

— Обміняйтеся кільцями, — поблажливо усміхнувся чоловік, відкриваючи нам шкатулку.  

Я вигнув брову. Всередині була одна жіноча проста каблучка й три побільше — чоловічих, але різних розмірів. 

— Дівчинко, це ти вирішила бути ще більш розвинутою і полігамію підтримати? — усміхнувся я, помічаючи, як на обличчі з’являється таке вже знайоме мені роздратування.  

Вона вже розтулила свій спокусливий ротик, аби кинути в мене шпильку, але чоловік, здавалося, зрозумів із виразу мого обличчя, що саме мене здивувало, випередивши Катю: 

— Катерина не знала ваш розмір і просила підготувати декілька варіантів, аби вам підійшов один із них. Це дуже дбайливо з її боку, — промовив чоловік, посміхаючись мені.  

— Так, Мишенятко, тобі дуже пощастило з такою дбайливою, як я, — вип’ятила груди ця Кішечка. 

— Дуже, — хмикнув я і простягнув руку до її каблучки, одягаючи на її палець.  

Вона швиденько глянула на кільця, думаючи яке із них підійде. Я полегшив їй і собі життя, тож витягнув одне з них. Катя його взяла та через дві спроби одягнула на мене. 

— Твої пальці такі великі, — буркнула вона, буквально впхавши це кільце на мій палець. 

— Я гадав, вони тебе влаштовують, — хмикнув я, і дівчина покрилася червоним рум’янцем, розуміючи суть слів.