Розділ 13

ЕМІР

Клята жінка! Клятий збіг! Сидів із давнім другом на другому поверсі у VIP кімнаті після чергової спроби переговорів, і варто було тільки кинути погляд на натовп людей, як напоровся на знайоме обличчя. Обличчя грішного, порочного стерва. 

Рука стиснула склянку алкоголю, і всі думки, увесь настрій і усі плани пішли шкереберть.  

— Еміре, побачив когось? — запитав Майкл, переводячи погляд на низ.  

Я не відповідаючи відвів очі від дівчини та залпом випив напій. Напружено втупився в стіну позаду Майкла. Але все одно наче продовжував дивитися на неї. Її тонка фігура зі спокусливими вигинами, одягнена в білу шовкову ганчірку на шнурівках. Чимось схожою на ту, що в той день. Тільки тоді вона була як порочний демон, а зараз як ангел, тільки такий ж порочний.  

— Еміре?  

Ігноруючи друга, я не втримався й ще раз повернув голову в той самий напрямок, саме в той момент, коли цей порочний ангел випила склянку чогось міцного, судячи з виразу обличчя, і… П’яно похитуючи соковитими стегнами, попрямувала в бік танцполу, де юрбою зібралися мужики. Чужі п’яні мужики! 

Я підірвався з місця, не контролюючи себе. До біса все! Сама напросилася. Варто було зрозуміти, що зі мною жарти погані. І до біса, що вона навіть не знає, що я тут. Де б вона не була, вона однаково продовжує провокувати в мені дикого звіра. 

— Завтра здзвонимся, — гаркнув я і, не слухаючи більше Майкла, наче вихором вилетів із кімнати. 

Біля дверей стояв Різван, якого я рік тому взяв офіційно, як свого водія. Хлопець щось беземоційно дивився в телефоні. Помітив мене, різко засунув телефон у кишеню і пішов за мною. 

— Знайди будь-яку недавню інформацію про Катерину Гординську й дізнайся, на скільки вона тут і де зупинилася у Вегасі, — різкувато велів я. 

— Гаразд, — кивнув він. 

 Стрімко й не оглядаючись я спустився сходами до шумного залу.  

Важко дихаючи напружено пішов туди, де поділася ця бестія. Розштовхував п’яних у мотлох мужиків, поки не побачив її світлу макітру, немов маяк у ночі, я стрімко наблизився до неї. І, коли я був у трьох кроках від неї, я встиг впіймати її струнку тіло в обійми, коли якась незграбна діваха штовхнула Катю. 

У ніздрі, наче торнадо, хлинув її солодкого квітково-фруктовий аромат, на секунду паралізуючи. Я став залежним від її запаху, ще коли тільки відчув легкі його нотки. Під час того самого сніданку в домі батька, коли Катя дивилася на мене як на нелюда. А я побачив у ній ту, через яку зненавидів слово «кохання». Ще від того дня цей запах і його власниця дурманили мої думки. 

Катя намагалася відсторонитися, але я просто не міг її відпустити, руки автоматично ще сильніше притиснули її шовкове тіло до себе. Хочеться ще на пару секунд вдихнути цей наркотик. Декілька разів вдихнувши, заспокоїв внутрішніх бісів та наче не своїм голос заговорив до неї, ледве торкаючись губами до шовковистого волосся. 

— Кішечка на полюванні?  

Тілом відчув, як дівчина зригнулася, завмерши в моїх руках. 

— Турок?.. — спантеличено промимрила вона, обернувши голову, ледве не зіткнувшись із моїм обличчям.  

— Хм… ти мене так називаєш? — хмикнув я і, сам того не контролюючи, провів великим пальцем внизу западинки грудей.  

Серце Каті в сантиметрі від моєї долоні стає несамовито калатати, а шкірою виступили сироти. У моєму горлі застряг клубок, ковтнути стало важко, а збудження — неможливо стримати. 

Біля цієї клятої жінки моя витримка пробиває кляте дно.  

— Пф, я тебе й гірше називаю, — фиркнула Катя й нахабно відповіла тремтячим голосом. 

Я усміхнувся. Як би ця дівчина не реагувала на мене, Катя ніколи не зрадить своїй зухвалості. 

— Мав честь почути це й не раз, — наостанок сказав я і, обернувши Катю, тепер тримаючи її тіло збоку себе, огортаючи руками від п’яних тіл, повів у бік виходу. — Хочу тебе засмутити, але сьогодні ніяких котячих полювань. 

— Гей! Ти куди мене тягнеш?! — зорієнтувалася дівчина, лише коли ми вже проходили біля бару. Зухвале Котеня намагалося вириватися, і у відповідь на це я лише міцніше притиснув її до свого боку. 

— Туди, де тебе не знайде торговець за жінками та не доведеться потім витрачати частину свого життя, аби знайти родичку чоловіка моєї сестри. 

— А ти хіба зараз не змахуєш на нього? — войовничо кинула в мене шпильку. 

— Я не зацікавлений у тобі, — кинув я у відповідь їй. 

— Так? А я б так не сказала, — в її очах кипіли лють і бажання довести протилежне, і якщо вона докладе зусиль… Я не зможу стриматися. Не цього разу… — Але ти правий, моє полювання завершилося й доволі успішно. Але не для тебе, Мишенятко, — продовжила вона більш впевнено, і я завмер вже на шумній вулиці біля виходу, зиркнувши на неї. 

— Як ти мене назвала? — тихим голосом пробасив я. 

Вона усміхнулася, і в її очах плескалися бісики. Різка зміна в її поведінці насторожила, але і підігріла інтерес. 

— А що, хіба кішечки не за мишенятками полюють? Ось і будеш ти мишкою. А тому, Мишенятко, ходімо зі мною! — глузливо й загадково промовила Катя.