Розділ 11

Перепакувавши нові речі, які привіз кур’єр, я вже була повністю готова. Тож зараз я сиділа й пила ароматну каву. Надін біля мене пила міцний чай у турецькому стакані.  

— Дарма ти відмовилася полетіти зі мною. Розвіялася би. 

— Мені тут нормально, — відповіла дівчина.  

Я знизала плечима, змирившись із цим. Я запропонувала їй трохи змінити обстановку, але вона вибрала тухнути в чотирьох стінах. Що ж… Це її вибір. Надін ще не готова до багато чого, а її емоційний стан залишав бажати кращого. 

Мій літак через чотири години, тому часу в мене не так і багато.  

Таксі мало приїхати через пів години, і раптовий дзвінок у двері здивував нас. 

— Ти когось чекаєш?  

— Наче ні, — похитала головою Надін і попрямувала до вхідних дверей. 

Я залишалася сидіти у вітальні, прислухуючись. Надіюся, це не моя сімейка мене встигнула знайти. Я воліла би, щоб вони дізналися про мій відліт, вже коли я буду в небі серед хмаринок. 

Відімкнувся замок, і пролунав дівочий голос. З одного боку, я розслабилася, а з іншого, насторожилася. Чи не видасть вона мене? 

— Привіт, подруго, я тобі телефонувала, але ти не брала слухавку, — пролунав голос Мелісси.  

Двері зачинилися, і заговорила Надін. 

— Я поставила його на зарядку.  

— Добре, я принесла тортик «Чорний принц», став чаю. Сьогодні без дітей, тому спокійно посидимо. 

— Гаразд, — напружено відповіла Надін, і я вийшла з вітальні, натикаючись на здивовано розширені очі Мелісси. 

— Катя… Ти що тут робиш?  

— Невістко, ти що, не рада мене бачити? Тортик на мене розріжете?  

— Звичайно, — сказала Надін, у руки якої перекочував торт. — Але ти не запізнишся на рейс? 

— Який рейс? — ще більше спантеличилася Мелісса. 

— Ех, Надін-Надінушка, у розвідку тобі йти не варто, — похитала головою, посміхаючись, і сіла на один із табуретів на кухні.  

Мелісса впала на стілець навпроти.  

— Перед тим, як я тобі відповім, скажи, ти така ж сама розвідниця, як і Надін? Чи язик за зубами тримати пару годин зможеш? 

— Не знаю… Якщо це Микита запитає… 

— Микита вже тоді буде знати. Сама не скажеш? 

— Якщо не запитає, то ні, — після пів хвилини вагань відповіла вона. 

— Океюшки. Я лечу в Лас-Вегас шукати нареченого! — весело розвела руками я. 

— Можна було й легше, — під ніс прокоментувала Надін, поклавши тарілочку для торта, і вже наливала нам всім чаю. 

— Ти серйозно? — вийшла зі ступору Мелісса. 

— Так, — повністю серйозно кивнула я. 

— Але… Ти не боїшся? За незнайомця й іноземця… 

— Зовсім. Батько ж дав мені шанс. Ось і приведу до його дому чудового й постійного хлопця, бажано африканського походження. Або якогось азіата.  

Обличчя Мелісси витягнулося, Надін сіла поміж нами й спокійно відкусила шматочок торта. Я наслідувала її прикладу, вже через секунду застогнала від нереальної смакової бомби в моєму роті. Ці нотки шоколаду та ідеальні коржі просто зводили з розуму. 

— Може, ти передумаєш? Не варто так із пересердя… — заговорила Мелісса, з переживанням дивлячись на мене. 

— Ага, і потім вийти заміж за якогось наглого мажорчика? Ні, дякую! — сказала я, пережувавши та проковтнувши, і надпила гарячого чаю. 

— Але ти теж мажорка, — нахмурила брівки Мелісса. 

— Два мажора в хаті — це катастрофа. Тому потрібна повна протилежність, — махнула я маленькою виделкою. 

— Не обов’язково це має від раси залежати. Ось за пару домів смітник, можеш за бомжа… Мажорка й бомж, — знизила плечима Надін. 

Моя брова злетіла, і я присвиснула. 

— О-о-о, у когось є зубки? — засміялася я. — Ні, крихітко. Я ж теж якоїсь міри бомж, тому не підходить. 

— Бомж? — охнула Мелісса, ще більше округливши очі. 

— Ах, ти ж не знаєш. Мій колишній викинув мої ключі від дому в канаву, а батько тепер стежить за кожним кроком. Я безхатня, — монотонно відповіла я, спостерігаючи за зміною міміки невістки. 

— Може, вам поговорити? Може, він вже не такий категоричний буде… 

— Меліссо, ти поки погано знаєш мого тата. Якщо він сказав, що через тиждень сам знайде мені «кохання всього мого життя», — він так і зробить. Тому навіть не відмовляй.  

Я не була настільки дурна, аби надіятися на це. Мій батько найвпертіша людина, котру я знаю, а я успадкувала його впертість. Тому я костями ляжу, але не дам батькові перемогти в цьому двобії.  

Але чи не переміг він ще задовго до моєї перемоги?