Розділ 9

— Гаразд, — відповіла я батьку. 

Заперечувати зараз було би не просто нерозумно, це було би смертельно небезпечно. А сьогодні не в формі, щоб «відбиватися». Стиснувши губи, я пройшла до столу і сіла. Мелісса з Артуром вже давно їли, бо їм обидвом потрібно їхати раніше на навчання. Микита вже допиває каву, спостерігаючи за дружиною. 

Мелісса відновила навчання після тривалої академічної відпустки, хоча лише половину цього часу це дійсно була відпустка, інша ж половина була «полоном».

Ми всією сім’єю допомагаємо їй з дітьми, поки вона навчається. Мелісса стала помітно жвавішою, коли почала займатися тим, за чим сумувала.

Я вибрала місце біля діда і помітно відчула його підтримку. Якщо батько перегинав палицю, дідусь завжди вгамовував його. Тож я підсвідомо потягнулася до нього. Я бачила по обличчю батька, що це був саме такий момент. 

— Так, дівчатка, давайте снідати і в школу, — сказав батько сестрам, поки ті нарешті відлипали від племінників. 

Ми почали їсти. Що би не було, спочатку головне — спокійно поїсти, а потім хоч дебати влаштовувати на столі. Це головне правило за столом в цьому домі.

Шлунок важко приймав страви, тому більше я просто пила каву. І вже через короткий час батько звернувся до мене: 

— Не маєш апетиту, донько? 

Ніби звичайне питання, а вже від самого нього захотілося дряпанути звідси. Я повернула до батька голову та спокійним, але хриплим голосом відповіла. 

— Так… Я не сильно голодна. 

Він кивнув, приймаючи мою відповідь, та, відставивши столові прибори, відкинувся на табурет. Я помітила, як мати трохи напружилася та доторкнулася до його долоні. Ще одна підтримка. Але я не обманюю себе цим. Мама була згідна з кожним словом батька щодо мене, лише просила, щоби він був м’якішим зі мною. 

— Як там твій хлопець? Ден, здається, так? 

Почали здалека? Добре. Я набрала в рот повітря та випалила: 

— Ми розійшлися. 

— Так? — фальшиво шоковано запитав батько. 

Атмосфера за столом помітно змінилася. Але я була готова до цього. Це не вперше, коли мене відчитуватимуть, як підлітка. 

— Так. Не зійшлися характерами, — стримано відповіла я. 

— Щось ти ніяк ні з ким не можеш зійтися, — пирхнув Макс. 

Я зирнула на нього. 

— А сам? Зі скількома дівками ти не зійшовся після одного разу? 

— Катерино. Ми зараз про тебе говоримо, — втрутився батько. 

Я ображено подивилася на нього. Але його обличчя як було непробивним, так таким і залишилося. 

— А чому тільки про мене? У тебе, тату, крім мене є ще інші діти. 

Він стиснув губи та звузив очі. 

— Наразі ти єдина донька, яка змінила більше шести партнерів за рік.

— А чому ж ти не цікавився, скількох сини за цей час змінили дівок? Або скільки Маша раз на місяць закохувалася й перекохувалася в однокласників, або ж Даша в своїй айдолів? — розлючено випалила, я вказуючи на інших членів сім’ї.  

— Гей! Не чіпай моїх хлопчиків! — обурилася Даша в той час, як Маша тільки роздратовано зиркнула на мене, типу «не вплутуй мене у свої проблеми». 

— До хлопців мені діла мало. Вони чоловіки й повинні розуміти, яких наслідків слід очікувати від їхніх дій. Звичайно, поки вагітну наречену не приведуть, або просто наречену. Тоді це вже стосуватиметься всіх за цим столом. А твоїх сестричок не зачіпатиму, поки вони не почнуть ходити до хлопців. За Дашу то взагалі турбуватися не треба. Дорогувато їхати до тих китайців. 

— Тату! Вони корейці! — обурено крикнула Дашка, наче батько образив її.

— Тобто діло в тому, що я жінка? — підсумувала я. — Жінка не може міняти чоловіків. У неї має бути один єдиний, а в чоловіків їх може бути хоч сто?! 

— Не перекручуй сказане, — сердито сказав батько, з кожним разом він вже менше стримувався. — Якщо би їх можна було би порахувати на одній руці, то будь ласка. Але ти, на жаль, навіть себе переплюнула. Мені не подобається твоє ставлення до свого життя та безпеки. 

— А мені не подобається твоє ставлення до мене! Я повнолітня й здатна сама вирішувати, як мені жити. 

— Донько. Батько правий. Ми всі дуже переживаємо за тебе. Це небезпечно… — тихо промовила мама, з любов’ю дивлячись на мене. 

Мені стало боляче, що вона мене не розуміє. Ніхто не розуміє. Мені не потрібен один єдиний! Якщо їм так подобається, то будь ласка. Але я не така, як вони. 

— Небезпечно? Ми в якому часі живемо і в якій країні. Так багато хто живе, і нічого з ними не сталося, — продовжувала я стояти на своєму. 

— Доню, ти ж юрист. Ти повинна знати статистику випадків, коли дівчина «знайомилася» й потім поверталася… скривдженою. 

Я хотіла випалити, що знаю, і… Але я придушила біль, що розривав мене, який ховався глибоко всередині.

— Це одиничні випадки. І таке стається з тими, хто не думає, коли погоджується, я ж все контролюю.