Розділ 8

Минуло півтора роки

Я жалібно застогнала, прокинувшись від гучних басів музики, що лунала в коридорі. Як би я не благала, щоб це припинилося, все було марно. Я підняла подушку, на якій спала, і накрила нею голову. Двері відчинилися, та баси посилилися. Голову наче нанизало на шампур.

— Доброго ранку! — закричали близнята, пересуваючись під музику. Музика лунала з колонки, що змушувало знову болісно стогнати. 

— Вимкніть! 

Але дівчата ще дужче заволали в унісон приспіву клятої пісні.

— А-а-а! — я сильніше затиснула подушку руками. Голова гуділа, і ситуація стала гіршою, коли моє ліжко заходило ходуном, а я почала підстрибувати. 

— Прокидайся! Прокидайся! — верещали дві маленькі відьмочки. 

— Піднімайся! Катька! — кричала сміючися одна із сестер.

Скрізь музику та головний біль я не могла не те що розрізнити їхні голоси, а навіть просто чути свої думки. 

Це ще більше розвеселило дівчат, і вони почали співати активніше. Я застогнала, зняла подушку з голови й кинула її в одну із сестер. 

— А-а-а, не попала! — закричала… Маша. 

— Все, вам жопа! — я підійнялася та схопила сусідню подушку. 

Дівчата заверещали, і, коли я жбурнула подушку, вона полетіла у відчинені двері в коридор. 

Вони співали, киваючи п’ятами, тікали коридором. Через кілька секунд їхній сміх і музика припинилися. 

Я загарчала й впала головою на матрац. 

— Щоб я ще колись тут ночувала… 

— І що, за три місяці навіть не засумувала? — раптом пролунав голос Макса. 

Ще його тут не вистачало! Я пожалкувала, що біля мене немає подушки. Але в Макса можна й щось тяжке кинути. Світильник, наприклад. 

— Знаєш, якщо мені доведеться вибирати: прокинутися в тиші з власної волі або під верески двох підлітків, що переплутали моє ліжко з батутом... Я виберу перший варіант. 

— По-перше, як ти виразилася, під вереск відомого гурту. А по-друге, дівчата скучили за тобою і так це показують. Але якщо так не подобається, чого приперлася? Ключі загубила? Чи сусідів затопила? Або, може, тебе? 

Його балачки робили в сто раз гірше, ніж дві малі дівчинки з колонкою в руках. 

— Захлопнись! І так голова розколюється! 

— У-у-у… — глузливо потягнув Макс. — А ти погано виглядаєш, сестричко. Чого так наклюкалася? Ні, не кажи! Я знаю. Ти знову розійшлася. 

І звідки він вже про це знає?! 

— Не твоє діло! І взагалі, пішов із моєї кімнати! — огризнулася я, чим ще більше роздразнила його. 

— Які ми грізні! Добре. Але тільки того, що мені тебе шкода. Бідося… Кинули, та ще й похмілля мучить. 

— Це я кинула! — обурилася я. 

А потім цей ідіот зі злості викинув мої ключі в канаву. Придурок. Була ніч, і я не могла їх дістати, тому пішла до бару, напилася на честь розриву з козлом і оплакала свої ключі. А потім я опинилися тут. Доведеться, поки зробиться копія ключів, і перекочувати кудись в інше місце, бо ще однієї ночі тут я не витримаю. 

— Дякую за подробиці, — Максим розтягнувся в посмішці, яка мені відразу не сподобалася. — Тепер є що розповісти рідним. 

— Не смій. 

— А я колись тебе слухався? — усміхнувся цей чортяка. 

— Максе! — крикнула я йому в спину. 

Брат зачинив двері, а я голосно застогнала й відразу про це пожалкувала. Схопившись за голову, завила, як побитий пес. Давно мене так не накривало. І зовсім не від розставання. 

Перед очима промайнули картини вчорашніх подій, і мені стало ще гірше. Я підійнялася та поплелася в душ. Ввімкнула, і на мене хлинула крижана вода. Я запищала, вмить забувши про все. 

Дихання заспокоювалося, й я видихнула, відкинувши голову, провела руками по вологому волоссю.

— Треш…

Я вийшла з душу та обмоталася рушником. Взявши зубну щітку, видавила на неї пасту. Швидко почистила зуби. Трохи жорсткіше, ніж зазвичай.

Довше я намагалася перекрити косметикою сліди вчорашнього пияцтва.

Видихнувши, я закинула вчорашній одяг та білизну в кошик і в чистому одязі, схопивши сумку, вийшла з кімнати. Тепер мені потрібно привітатися, сказати, як я зайнята, та швидко звалити звідси, поки мене не затримає батько зі своєю промовою, що «я ж дівчинка», а дівчинка не може міняти чоловіків, як ті міняють шкарпетки. 

Опинившись в їдальні, я вже застала більшість родичів. Ну, звичайно, було би дивно, якщо нікого би не було. У цей час ранку в цьому домі завжди снідають. Не було лише батька (слава Богу) й Надін. Вона так само з’їхала звідси, як і я. Тільки трохи раніше. 

Микита з Меліссою дивляться, як Машка й Дашка няньчаться з дітьми. Мелісса перша побачила мене, усміхнулася й кивнула. Я ж намагалася видавити із себе усмішку, адже голова досі тріщить.

— А ось і спустилася! — вигукнув Максим спеціально, знаючи, що від різких звуків я готова зірватися.