Розділ 6

Мої очі округлилися до діаметру п’яти копійок. В очах Еміра була суміш цинізму та жалості. Розуміння того, що чоловік усе чув, що став свідком принизливої сторони мого життя, розбурхало в мені лють. 

— Ти… — намагалася вимовити хоч щось, коли повітря застрягло в горлі. — Ти що тут робиш? Скільки можна вже переслідувати мене?! Залиш вже мене в спокої! 

Він невесело усміхнувся одним куточком рота.  

— Кого й треба лишити в спокої — так це мене, — він відірвався від раковини й зробив до мене крок. Все в мені кричало тікати, але мої ноги наче вросли в землю. Я нерухомо, стискаючи руки до побіління, знизу вверх слідкувала за кожним його рухом. — Ти як комар. Не даси спокою, поки не нап’єшся крові. 

— Комар?! — гулко прошипіла я. — А ти, турок, не офігів випадково? Будеш так говорити, коли звалиш до себе та своїх покірних дівчат, які тобі під ніс заглядатимуть, лиш би пан був задоволений! 

Емір із цікавістю схилив голову набік, не звертаючи увагу на різкість та тон моїх слів.  

— Психуєш, бо біля такого «скарбу» довше двох місяців не протримався ні один хлопець? Після того, що я чув про тебе… Виявляється, ти цінний екземпляр. Таких, як ти, навіть тут мало. 

Я захлинулася новою порцією кисню. Шкіра моїх рук заскрипіла, а нігті боляче впилися в долоні. 

— Ти мене зараз шльондрою назвав? — мій голос став глухим, щоки почервоніли, а образа наповнила мої вени.  

Емір поморщився від слова «шльондра», але продовжував наступати, добивши мене наступними словами: 

— Що ти… Скоріше, жінкою з незбагненим апетитом та неіснуючими планками. Таких жінок, як правило, нормальні чоловіки оминають, — кожне принизливе слово із шипінням вилітало з його вуст. Емір опинився зовсім близько, його гарячий подих обпікав, я відчувала фантомні дотики його рук. Наступні слова, здавалося, відлунювали в моїх вухах. — …Годишся тільки для мимовільних пестощів. Серйозних стосунків із такими не шукають. Вам не властиве слово гідність… 

Я не помітила, коли до горла підступив клубок, а очі засльозилися. І лише коли на останніх словах витримка пробила дно, емоції дали верх. У цю мить мені вперше за довгий час стало гидко від себе. За довгий час я знову повірила цим словам.  

Обличчя Еміра змінилося, в очах появився подив. Здалося, наче він не очікував, що мене можливо образити. Що в шльондр є серце і їм боляче. Частинка зломленої дівчинки хотіла зараз втекти та закритися в кімнаті, плачучи в подушку. Але та, яка переважала всі ці роки, випрямилася та до болі встромила ніготь у міцні груди в бажанні проткнути. Теж зробити боляче. 

— А знаєш, як ми називаємо таких, як ти?! Бидло. Адже ви не спроможні побачити нічого далі свого его та корисливості. Годимося тільки для несерйозних стосунків? Знаєш, ми не винні, що такі, як ти, можуть тільки ображати та використовувати. Здатні лише думати своїми жалюгідними органами! Єдине, що можу, це поспівчувати тій, яку ти удостоїш честі бути інкубатором твоїх копій!  

Чоловік весь побагровів, а вилиці заграли жовнами. Я стрімко розвернулася, забувши про те, що хотіла скористатися ванною. Швидко дійшовши до дверей і відчинивши їх, я поквапилася вийти з кімнати, але не очікувала, що не встигну зробити й кроку за поріг. Мене раптом відштовхнуло сильною рукою, і двері стрімко захлопнулися перед моїм обличчям. Охнувши, я спиною влетіла в тверді груди. По шкірі пробігся табун мурашок. Я як ошпарена вивернулася, піднявши голову, аби зустрітися з наглими очима. 

Емір розлючений. А ще він свідомо замкнув нас в одному приміщенні. Будь-яка розумна дівчина злякалася б. Але я була завжди трохи не така, як усі. Я сама стала як розлючена кішка, вигнула спину, волосся стало дибки, і я готова була нападати. 

— Ти що собі дозволяєш?! Негайно відпусти мене! — я зробила рух, аби відчинити двері та вибігти, але… 

Його велика рука схопила моє зап’ястя й у наступну секунду притиснула мене до стелажа з книгами. Повітря вибилося з мене, коли боляче вдарилася поясницею. Я розширила очі, але оторопіння швидко минуло і я розлютилася ще сильніше. 

— Якого біса?! Пусти мене, скотино! Мудак, хворий, би… М-м-м, — його сильна рука затиснула мої ідеально нафарбовані губи. І я присягаюся, якби на мені була не стійка помада, я б відбила йому те, що в нього між ніг.  

Але що мені заважає це зробити лише за те, що він посмів мене торкнутися? Правильно, нічого! 

Я замахнулася коліном, і лише завдяки своїм швидким рефлексам Емір встигнув перехопити ногу в декількох міліметрах від цілі. Я грізно загарчала йому в долоню. 

— Скажена жінка! Заспокійся! 

— М-м-м! — захитала головою, пропалюючи його очима. 

Усередині мене спалахнуло полум’я, коли його обличчя й все тіло навалилося на мене. Запах чоловіка хлинув у розширені ніздрі.