Розділ 4

— І скільки ви… — Микита замовчав, намагаючись згадати ім’я мого хлопця. Він мабуть навіть не старався запам’ятати, адже ж це не вперше. — Скільки ви зустрічаєтеся з моєю сестрою? 

Його тон був стриманий та неприязний. Влад, здавалося, цього не помітив, або не хотів помічати. 

— Вже місяць. Я дуже довго залицявся до Катюші, поки вона не здалася. 

«Катюша» з його уст різала слух.  Я зціпила щелепу та болячи щипнула його руку. Мушу підмітити, Влад стримав вираз обличчя таким яким був, і лише вилиці напружилися. Він знав, що мені не подобаються ці применшувальні звертання, але все одно продовжував так називати. Ніби я йому малолітка, яка тече наче пломбір на сонці від таких слів. 

— Хм. Доволі довго протримався… — пробурмотів брат. 

— Що? — запитав Влад піднявши брови. 

— А-а-а. Говорю, що радий познайомитися, — не щиро посміхнувся брат. 

Я знову закотила очі та змахнула волосся з плеча. 

— Добре. Ми підемо до батьків. 

— Щасти, сестричко, — пирхнув Микита, проводжаючи Влада таким поглядом, ніби бажав попросити офіціанта забрати цей зайвий келих з їхнього столу. 

Я потягнула Влада до того, як він отямився й почав мені щось говорити. Я хотіла одним махом його усім продемонструвати й показати, яка я «щаслива». Аби усі закрили рот. Особливо той, чий погляд незрозуміло чому не полишає мене весь вечір. 

Батько, здавалося, запримітив мене й мого нового бойфренда ще із самого початку. І в мене виникло лише одне запитання: як Влад ще не спалахнув від пронизливого погляду батька? 

Мати, побачивши нас, посміхнулася й, здавалося, навіть видихнула. 

Останнім хлопцем, з яким я їх познайомила, звісно, незаплановано, був Нік. У нього було темно-синє волосся, поголені скроні, багато татуювань, особливо на шиї, а ще він був дуже високий і мав багато пірсингу. Мама тоді ледве не знепритомніла, познайомившись із моїм новим кавалером. Відійшла вона лише після того, як її усі запевнили, що він довше двох тижнів не протримається. 

Коли ми підійшли, я відразу обійняла батька та поцілувала в щоку. Від чого він хоч трохи пом’якшав. 

І, зробивши крок назад, не затягувала. 

— Знайомтеся, це мій хлопець Влад. А це мої батьки Віктор Ігнатович і Валерія Степанівна. 

— Приємно познайомитися, — усміхнувся Влад мамі й перевів погляд на батька. Кадик хлопця смикнувся. 

— Влад, значить… Не скажу, що моя донька розповідала про вас. Звідки ви, чим займаєтеся?.. — діловито й непривітно почав батько власну співбесіду. 

Його очі були звужені, поки Влад напружено відповідав на питання. Мого батька боялися багато людей, і Влад був би дурним, якби не був одним із них. 

Хоча є один чоловік, який не боїться батька. І назвати його дурнем язик не повернеться. Яким би він не був дратівливим, але Емір був рівнею батькові. Два альфи. І це мене в ньому приваблювало, якби водночас не так сильно дратувало. 

~

Багато чого можна не бачити, але неможливо не відчути. Ось і я відчувала що сьогодні щось не те. А моє відчуття ще ніколи мене не підводило. Якийсь все-таки Влад сьогодні інший. 

Поки моя сім’я роздивлялася «новенького», Влад час від часу поглядав на свій телефон, і вена на його шиї шалено пульсувала. А думка про смак полуниці в його роті та подиху не полишала мене. 

Коли Максим переключив свою увагу на дітей і Надін, які стояли трохи далі, я взяла Влада за руку й без жодного слова вивела його із зали. Стукіт моїх підборів, здавалося, заглушав музику. 

— Катюш, куди ми так спішимо?.. Кицюнь, ти все-таки не витримаєш до кінця вечора? — його голос змінився зі спантеличеного на збуджений, коли ми опинилися в закритій кімнаті. 

Приміщення виглядало як місце, де можна було б відпочити після шуму музики та гостей. У темно-зелених відтінках стояло кілька столів, табуретів і стільців. Очевидно, для інтер’єру була полиця з книжками та інші речі, на які я не звернула уваги. 

Я відступила назад, відпускаючи руки Влада, і зачинила двері, не помітивши, що світло в кімнаті було ввімкнене, коли ми увійшли. Я повернулася до Влада, і його обличчя стало ще більш розпаленим. Усередині мене наростав гнів. 

— Не називай мене кицею, — процідила я і тицьнула в нього нігтем. 

Мої груди активно здіймалися від гніву, що накопичився всередині мене за весь вечір. 

Губи хлопця розтягнулися в спокусливій посмішці. 

— Чому ти пручаєшся? Я ж бачу, як тебе це заводить… — промуркотів Влад, окидаючи мене липким поглядом. 

— Мене це злить, — стиснула долонні, аби не роздерти цю мордяку. 

— А коли ти розлючена, то до біса сексуальна, — гортанно промовив він, підступаючи до мене.