Ненависна напарниця

Епілог

Київ не змінюється. Він завжди шумить.

І цього ранку — теж. Але вперше за довгий час її це не дратує.

Сонце ледь торкалось підвіконня. У кухні пахло кавою. І він — тут.

Вадим стояв біля вікна в її футболці, тримав чашку й мовчав. Як завжди.

Але тепер це мовчання було її безпечним місцем.

— Ну, що думаєш? — вона сіла за стіл, закутавшись у плед. — Твій перший тиждень у Києві.

Він повернувся і з усмішкою поставив чашку перед нею.

— Занадто багато машин. Але є одна причина залишитись.

— Кава? — піддражнила вона.

— Ти, — просто сказав він.

Вона дивилась на нього, і в грудях відчувалось, ніби дихати стало легше.

Минуле було поруч. Але більше не боліло.

Катя — жива. Ірина — теж. Справа — завершена. І хай не все було ідеально, але головне — вони це пережили.

— Знаєш, — сказала вона, — іноді здається, що все це було сном.

— Можливо. Але ти в мене справжня.

— А ти залишишся?

Він нахилився до неї, торкнувся чола губами.

— Якщо дозволиш — назавжди.

На вулиці загудів трамвай. У сусідів знову впала сковорідка.

І життя продовжилось.

Але тепер — уже інше.

Подобається

#1098 в Детектив/Трилер
#462 в Детектив
#6801 в Любовні романи

Відредаговано: 18.06.2025