Ненависна напарниця
Розділ 24
Київ зустрів її звичним шумом. Машини поспішали у своїх справах, вулиці тремтіли від ритму міста, а тролейбуси — старі, скрипучі, такі ж, як були — здавались частиною іншого світу, в який вона вже не вписувалась.
Офіс. Квартира. Робота. Все ніби на місці, але не так.
Ніби вона повернулась не з відрядження, а з довгого сну.
— Ти змінилась, — сказала Оксана, її колега. — У тебе очі стали… глибші. І не такі холодні.
Віка усміхнулась.
— Просто не виспалась.
Але вона знала — справа не у сні.
Усе, що вона пережила — та справа, Іра, Катя, Максим, Валентина… Вадим — усе залишило відбиток.
Увечері вона сиділа на балконі й тримала в руках чашку з ромашковим чаєм.
Колись вона пила його тільки після тяжких справ. Тепер — щовечора.
Телефон мовчав.
Вона теж.
Наче боялась написати першою. Наче все, що було між ними — той поцілунок, той ранок, коли він стояв на пероні, — могло розсипатись, якщо вона зробить крок.
— А може, він забуде, — прошепотіла вона.
А серце стислося.
Тієї ночі вона бачила сон:
вона повертається в те містечко, йде знайомою вулицею, а в кінці — він. Стоїть і чекає. Усміхається. Не каже жодного слова, але вона чує:
«Не кінець».
Вона прокинулась із тремтінням.
І зрозуміла — ніякий Київ, ніякий офіс не змінять того, що в ній залишилось.
Вадим.
#1093 в Детектив/Трилер
#460 в Детектив
#6782 в Любовні романи
складністосунки, відненавистідокохання, детективне розслідування
Відредаговано: 18.06.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
