Ненависна напарниця

Розділ 23

Потяг вирушав о 07:30 ранку. Саме той час, коли місто ще ніби спить, а вокзал дихає парами кави і чужими розмовами.

Вона сиділа на лавці з невеликою валізою поруч і мовчки вдивлялась у табло відправлень.

— Думаєш втекти? — пролунав голос, такий знайомий, що серце скоротилось раніше, ніж вона усвідомила, хто говорить.

— Я думала, ти проспиш, — відповіла, навіть не повертаючись.

— Я не сплю з тієї ночі, як поцілував тебе, — сказав Вадим тихо.

Віка зітхнула. Обернулась. Він був у чорній куртці, небритий, з тією ж втомленою, але ніжною посмішкою, яку вона запам’ятає назавжди.

— Не проводжай мене.

— А якщо я не прощатись прийшов?

Вона всміхнулася, хоч очі вже пекло.

— У мене квиток.

— А в мене — номер твого потяга.

— Романтик.

— Професіонал, — в його очах промайнула іронія. — Але зараз — просто чоловік, якому важко відпустити.

— Я не йду назавжди.

— Я знаю.

Вони мовчали. Гучномовець оголосив посадку.

Віка встала. Він узяв її валізу, мов щось належне. Вона нічого не сказала.

Коли потяг рушив, вона стояла в проході вагона і довго дивилась у вікно.

Він не махав рукою. Просто стояв, поклавши руки в кишені. І дивився.

«Не кінець», — подумала вона.

І знала, що він думає те саме.

Подобається

#1101 в Детектив/Трилер
#456 в Детектив
#6742 в Любовні романи

Відредаговано: 18.06.2025