Розділ 12

Село Лісове зустріло їх порожнечею. Час ніби зупинився тут багато років тому — або втік, залишивши по собі лише тишу.

Вадим загальмував на узбіччі, зупинив авто за кілька десятків метрів від покинутої ферми. Сіра будівля, вікна закладені дошками, бетон потріскався, трава проросла крізь асфальт.

— Он вона, — кивнув він уперед.

Темно-синій седан стояв за парканом. Пилом припав увесь кузов, але номер — їхній. Без сумнівів.

— Трофимчук, — підтвердила Вікторія. — Чому він залишив її тут?

— Або переховується недалеко, або хтось просто кинув авто, щоб заплутати сліди.

Вони вийшли. Тиша стискала вуха. Навіть птахи не кричали. Вітер гнав по землі сухе листя й пил. Лише стара хвіртка рипнула, коли Вадим відчинив її ногою.

Підійшли обережно. Зброя — при собі. Вікторія спостерігала за навколишнім простором, Вадим — за машиною. Вона була замкнена. Скло трохи запітніло зсередини. Але щось у повітрі було не так.

— Відкрию, — прошепотів Вадим. Дістав рукавички, зламав замок тонким гачком.

Дверцята піддались із сухим клацанням. І одразу — запах. Гниль. Млява, важка. Не тіло. Але щось органічне. Можливо, їжа. Або… тканина?

— Що це? — Вікторія нахилилась. — Заднє сидіння…

Вони заглянули — і побачили валізу.

Чорна, велика. Зі слідами бруду. Замки подряпані.

— Не чіпай, — обережно сказав Вадим. — Викличу експертів. Якщо там тіло…

— То ми набагато ближче, ніж думали.

Вікторія обвела очима простір. На хвилину їй здалось — хтось дивиться. З вікон, з-за стіни. Але — нікого.

— Що, як він досі тут?

— Значить, ми вже йому заважаємо, — відповів Вадим. — А значить, ми на правильному шляху.

⸻

Поки чекали групу, обійшли територію. У покинутій будівлі знайшли старий матрац, недопалки, пляшку з-під води. Сліди свіжі. Хтось точно був тут нещодавно.

— Якщо він тут ночував… — промовила Вікторія.

— То повернеться. Або вже дивиться на нас, — Вадим озирнувся.

І тоді — звук. Гілка тріснула. Десь за сараєм. Вони обидва миттєво повернулись, але — порожньо. Тільки сухий кущ, який хилитався від вітру.

— Це ще не кінець, — пробурмотів Вадим.

— Навпаки. Це початок.

⸻

Коли під’їхали експерти, Вікторія стояла осторонь. Дивилась на машину. Відчувала — усе важливе почнеться зараз.

Валізу дістали. Обережно відкрили.

Всередині — не тіло. Але майже не краще.

— Що це… — один з експертів витягнув кілька поліетиленових пакетів.

Фото. Жіночі речі. Щоденник.

І —  червона книжка.

Вони знайшли її.