Розділ 9

Цікавість — небезпечна річ. Але ще небезпечніше — нехтувати деталями.

У відділку стояло напружене мовчання, яке порушував лише легкий шум кондиціонера та клацання мишки — Сергій уже пів години зосереджено щось шукав у базах. Вікторія сиділа навпроти, нервово перегортаючи сторінки блокнота, у якому зібрала всі факти, поки що хаотичні та не пов’язані між собою. Вадим мовчав, стоячи біля вікна, ніби ловив відповіді в пейзажі за склом.

— Ну що, є щось? — нарешті порушив мовчанку Вадим.

Сергій кивнув і розклав перед ним копії особової справи, витягнуті з архівів:

Максим Трофимчук, 46 років. Колишній учитель біології у місцевій школі. Викладав і у Каті, і в Іри. Мав гарну репутацію — спокійний, розважливий, улюбленець учнів. Але останній рік до звільнення поводився інакше.

— Що значить — інакше? — втрутилась Вікторія, підійшовши ближче.

— Були скарги. Неофіційні. Дивні погляди. Надмірна увага до учениць. Особливо до Каті.

Після одного інциденту — деталі якого залишились за лаштунками — чоловік раптово написав заяву на звільнення. Пропав із поля зору. Ніякої нової роботи. Ніякої реєстрації. Лише — зникнення.

⸻

Вони сиділи разом в офісі, переглядаючи скановані копії учнівських фото, шкільні звіти, старі повідомлення з соцмереж. У кількох знімках Іра стояла поруч із Максимом — занадто близько, щоб це виглядало буденно. В одному він тримав руку на її плечі.

— Знаєш, що дивно? — промовила Вікторія, не відводячи погляду. — У Катиному щоденнику він згадувався, але без імені. Як “він”, “той, хто слухає”, “хто розуміє”. Вона щось до нього відчувала.

— Це була закоханість чи… страх? — уточнив Вадим.

— Ось це ми й маємо з’ясувати.

Іноді, щоб тримати бажане, треба трохи обпектися. І Вікторія вже знала: обпеклася. Бо Трофимчук — це не просто тінь із минулого. Це ключ. До Каті. До Іри. До всього.

⸻

День добігав вечора, коли в дверях з’явився молодий оперативник. Він дихав важко, як після бігу.

— Знайшли. Іру.

— Що? — Вікторія аж підвелася з місця.

— Жива. Поки що деталей немає. Але вона… знайшлася.

Усі троє мовчали. Це було схоже на переддень бурі. Вони знали — тепер історія тільки починається.