Розділ 42: “Одна велика родина”

Вечір. Стіл був накритий на вісім — тепла вечеря після буремного дня. Настя сиділа між Владом і Микитою, легенько притримуючи живіт. Її батьки — Олександр і Іра — вже були за столом. І ось… дзвінок у двері.

— Це вони, — сказав Влад, встаючи.

Двері відчинилися — і з порога зайшла… його мама, Лариса Дмитрівна, елегантна і трохи сувора, за нею — тато Влада, кремезний чоловік із розумними очима. А потім — вона. Молодша сестра Влада — Міла. Сяюча, як сонце. З обіймами і блискучими очима.

— А ось і наша майбутня родина, — тихо промовив Влад, — заходьте.

Лариса зупинилася. Її погляд затримався на Насті. Потім — на її животі. Мить тиші. А потім — усмішка.

— Я не знала, що стану бабусею одразу так багато разів.

— Ми теж не знали, — буркнув Микита. — Лікар видав це, як бомбу.

Міла одразу кинулась обіймати Настю:

— Ти просто чарівна. Я — твоя фанатка відтепер.

Настя розсміялася, трохи зніяковіло. А Влад просто взяв її за руку.

— Сідайте. Настя замовила шаурму, але мама наполягла на борщі й котлетах, — пожартував він.

Всі сіли за стіл. Було по-домашньому. По-щирому. І як ніколи — по-справжньому тепло.
Навіть Олександр Волков, суворий батько Насті, м’яко дивився на батьків Влада:

— Дивно… Але схоже, наші діти — мудріші за нас.

Катерина усміхнулась:

— І, схоже, нас скоро стане ще більше.

Всі засміялись.

— Влад, — звернулась Лариса, — але де каблучка?

Влад нахилився до Насті і прошепотів:

— Завтра. Але якби міг — одягнув би зараз.

Настя посміхнулась, щиро і ніжно. А в душі — було тихо. Нарешті. Її вибір, її шлях, її кохання — були поруч.

І на мить у всіх було відчуття, ніби весь світ — це просто одна велика родина, яка сьогодні зібралась за одним столом.

Коли всі вже сиділи з теплим чаєм після вечері, Влад раптом підвівся. Його голос був трохи хвилюючий, але впевнений:

— Настя, можна тебе на хвилинку… на балкон?

Всі здивовано переглянулись, а Настя з легкою усмішкою встала й пішла за ним.

На балконі…
Світло гірлянд. Ніч.
І… море троянд.
Справжнє трояндове море — червоні, рожеві, білі. Їх було так багато, що здавалося, весь балкон став квітковим садом.

— Влад… — Настя не могла повірити очам.

— Це тисяча троянд, — сказав він. — Бо ти — не одна. Бо я завжди поряд. І я хочу бути з тобою назавжди.

Він опустився на одне коліно.

— Настя Волкова… Ти станеш моєю дружиною?

Настя затулила обличчя руками. Потім — розплакалась. І лише прошепотіла:

— Так… Влад… Так.

З троянди, що стояла в центрі, він витягнув маленьку коробочку. А в ній — ідеальна каблучка. З тонким блиском і ніжним камінцем.

Він одягнув їй її на палець.

— Тепер це офіційно, — прошепотів він. — Ти — моя.

Настя раптом обернулась і… витягла телефон.

— Ну що, світ… подивись.

 Вона записала коротке відео: море троянд, Влад на колінах, її очі в сльозах і блиск каблучки на руці. А потім — їхній поцілунок.

А Настя — стояла на балконі з Владом. Вона була не просто героїнею свого життя — вона стала символом ніжності, сили і любові для багатьох. І в той момент зрозуміла:
Це — не просто відео. Це початок їхньої великої історії.