Розділ 40: "Братик, я не знаю…"

У кімнаті було тихо. Тільки відлуння машин за вікном нагадувало, що світ не зупинився. Але для Насті — все зупинилось. Вона сиділа на краєчку ліжка, кутаючись у ковдру, що пахла трохи Владом, трохи ваніллю. Очі заплакані, щоки червоні.

На відеозв’язку — Микита. Братик. Її опора.

— Братік… — голос затремтів. — Влад каже, що я його дружина… але… але колечка немає… І я не знаю… я не знаю, чи він нас із малюками… чи він… любить…

Микита замовк. Він сидів у машині, тільки що вийшов із лікарні, і досі не міг оговтатися від новини, що у його сестри буде п’ятеро дітей. Але зараз не він був головним.

— Настю… — тихо сказав він. — Дивись на мене. Ти не одна. Ми всі з тобою. Я, Артур, тато, мама… Та хоч весь світ перевернеться — ти наша. І твої малюки — наші. Влад… якщо він не зрозуміє, кого має поруч — то я йому… сам поясню.

Настя затремтіла ще більше.
— Я просто… стільки всього сталося, братік. І та Марина, і тато кричав, і офіс, і п’ятеро… і я не встигаю дихати… Я сильна, але зараз… я не знаю, яка я. Я просто Настя. І мені страшно.

— Сеструня… — Микита закрив очі, ковтнув. — Дихай. Зараз. Повільно. І слухай: ти та сама Настя, що вперше всіх обіймала, коли ми падали з велосипеда. Ти та, що плакала, коли знайшла пораненого кота. Ти добра. Ти сильна. І ти найкраща майбутня мама.

Настя провела рукою по животі й прошепотіла:
— А якщо він не захоче нас?

— Я захочу. Я вже захотів. Якщо він на мить засумнівається — я приїду і заберу тебе. І виховаємо їх разом. Я, Артур і тато. Ми побудуємо фортецю. Але… — Микита нахилився ближче до камери, — я бачив, як він дивиться на тебе. Він тебе любить, Настю. Просто іноді чоловіки туплять. Навіть хороші. Особливо ті, що бояться втратити.

Настя слабо посміхнулась крізь сльози.
— А колечко?..

— Вибери собі яке хочеш. Якщо не купить — я сам привезу. А ще — попросимо тата, щоб взявся за зятя. Йому треба активізуватись. У тебе вже майже футбольна команда в животі.

Настя засміялась крізь сльози.
— Ти найкращий брат…

— І ти найкраща сестра. А зараз — йди до нього. Не мовчи. Скажи, що тебе ранить. Інакше навіть найкращий чоловік може не здогадатися.

Настя кивнула.
— Я піду. Але тільки після того, як ти пообіцяєш мені… що коли приїдеш — привезеш мені шаурму.

Микита розсміявся:
— Домовились.