Розділ 19. Ранок після. "Реальність прокидається"

Ранок у квартирі Влада починався неспішно.
Аромат кави наповнив простору кухню, змішуючись із запахом свіжих круасанів, які Влад встиг купити внизу в пекарні, поки Настя ще спала.

— Ти ж не думав втекти? — її голос пролунав із коридору, трохи сонний, але грайливий.

Настя стояла, загорнувшись у одну з його білих сорочок, яка виглядала на ній абсолютно… нескромно красиво. Її волосся було розтріпане, обличчя свіже, щире.

— Втікати? — усміхнувся Влад. — Я вже не з тих, хто тікає.
— От і добре, — відповіла вона, сівши поруч за стіл. — Бо я вже починаю звикати до тебе.

Вони снідали разом мовчки. Мовчання було не важке — навпаки, затишне.
Та лише до тієї миті, поки Влад не отримав повідомлення.

Він відкрив його — і його обличчя змінилось.

— Що сталося? — Настя одразу відчула напругу.

— Злито частину даних із кейсу. Документи потрапили в руки конкурентів. І все виглядає так, ніби…
— …ніби це зробила я, — Настя закінчила за нього, стискаючи чашку з кавою.

Її інтуїція одразу запрацювала:
— Це не випадковість. Це — удар по тобі. І по мені. Бо ми тепер разом.

Влад дивився на неї — не з підозрою, а з розумінням.
— Нам доведеться довести всім, що це не ти. І знайти, хто стоїть за цим витоком.

— Артур?
— Можливо. А може… хтось ближчий, — сказав Влад, уже вмикаючи ноутбук.

Настя сіла поряд.
— Добре. Тоді почнемо. Але є одна умова.
— Яка?

Вона повернулась до нього, знову та ж усмішка, тепла й небезпечна:
— Тепер ми — не просто шеф і стажерка. Ми — команда.

І він кивнув. Вперше без жодних бар’єрів.