Ненавиджу тебе, директоре… але люблю

Пролог — Вірш

Я мріяла про весну, а прийшла в зиму,

Де лід в очах і в голосі – крижина.
Він — мов вежа, вища за хмари,
А я — звичайна, з дівочими мріями-ранами.

Але чомусь, саме в його холоді
я вперше… відчула вогонь.

І хоч серце кричить: «Тікай!»,
душа шепоче:
«Залишайся».

Подобається

Відредаговано: 11.06.2025