Розділ 23

Таксі мчало по мокрому асфальту, поки вулиці змінювали один одну. Двірники монотонно розмазували краплі дощу по склу, водій тихо лаявся на столичні затори, але для мене всі ці звуки долинали ніби крізь товщу води. Моє тіло перетворилося на порожню оболонку, з якої щойно викачали все повітря, всю кров і все світло. Я сиділа на задньому сидінні, притискаючись гарячою скронею до холодного вікна, і перед моїми очима досі стояв той білий слід від літака на сірому небі.

Слід, який розділив моє життя на «до» і «після».

Коли я переступила поріг квартири, там пахло смаженою картоплею і чимось домашнім, затишним. Тітка Галя визирнула з кухні, витираючи руки об рушник, і завмерла. Вона не запитала, де я була. Вона не запитала, чому мій одяг наскрізь промок, а губи посиніли. Життєвий досвід цієї простої жінки дозволив їй безпомилково прочитати все на моєму обличчі.

Вона просто мовчки підійшла, зняла з моїх плечей мокру куртку, взяла мене за крижані руки і повела до ванної. 

— Вмивайся, дитино. Змивай із себе цей день, — тихо сказала вона, увімкнула гарячу воду і причинила за собою двері, залишаючи мене саму.

Я підняла погляд на дзеркало. На мене дивилася жалюгідна, розчавлена істота. Мокре, сплутане волосся липло до блідих щік. Очі були червоними, запалими, повними того тупого болю, який робить людину вразливою. Така наївна Еліна, яка вірила в казки і мала свої цілі в житті. Та сама дівчинка, яка дозволила витерти об себе ноги, дозволила оббрехати себе і викинути на смітник.

Зненацька мене накрила хвиля такої пекучої огиди до самої себе, що я ледь не задихнулася. Я ненавиділа цю дівчинку в дзеркалі. Я ненавиділа її слабкість. Ненавиділа її сліпу віру в кохання цього чоловіка, її готовність прощати і благати його повернутися. Доки ця дівчинка жива, доки вона скиглить десь усередині мене за втраченим Романом, я ніколи не зможу захистити свою дитину. 

Цей світ, світ Радіона Савчука, зжере її і навіть не вдавиться.

Мій погляд упав на невелику поличку під дзеркалом. Там лежали ножиці тітки Галі. Великі, з гострими, довгими лезами. Моя рука потягнулася до них сама.

Я взяла ножиці. Метал обпік пальці холодом. Я схопила лівою рукою своє довге, густе волосся — те саме волосся, в яке так любив зариватися обличчям Роман, яке він намотував на кулак у хвилини пристрасті, називаючи мене своєю. Я піднесла леза до жмуту волосся в руці.

Перше пасмо впало на білий кахель умивальника. Моя рука не здригнулася. Я відрізала друге. Третє. Я шматувала своє волосся безжально, не дивлячись на те, наскільки криво чи незграбно це виходить. Я зрізала з себе своє минуле. Зрізала кожен дотик Романа, кожен його поцілунок, кожну його фальшиву обіцянку.

Коли останні довгі пасма впали на дно раковини, я підняла очі на дзеркало. Сльози висохли. Звідти на мене дивилася жінка з нерівним каре, з гострими вилицями і порожнім поглядом. У цьому погляді більше не було кохання. Там зароджувалася ненависть.

Тієї ночі я не зімкнула очей. Я сиділа за своїм столом, увімкнувши стару настільну лампу. Переді мною лежали гроші Савчуків. Товсті пачки купюр, що пахли типографською фарбою і зрадою. Така собі плата за моє знищення. Але Радіон Петрович зробив одну фатальну помилку: він дав жертві ресурс. Він сам вклав мені в руки зброю, думаючи, що я про прогуляю ці гроші і візьмусь за іншого чоловіка. 

Та в мене були інші плани. Я взяла блокнот і ручку та почала рахувати кожну гривню. Я розписала бюджет на найближчі три роки. Оренда для тітки Галі, їжа, вітаміни, витрати на пологи, підгузки, дитячі речі. І головне — освіта. Я мала не просто здобути гарну освіту, а вивчитися на ту спеціальність, яка допоможе мені потім працювати у сфері діяльності "Савчук Груп".

Так, я збиралася піти в осередок свого ворога і спробувати наблизитися до нього якомога ближче. Навіщо? Я ще не вирішила, але знала, що маю це зробити заради своєї дитини. 

Наступні місяці перетворилися на безжальний механізм на виживання. Мій живіт ріс, спина нестерпно боліла, ноги набрякали так, що я не могла взути кросівки. Але мій мозок працював як комп'ютер. Я зубрила фінансовий аудит, корпоративне право, схеми оптимізації податків, злиття і поглинання. Читала фінансові звіти великих корпорацій. Я спеціально шукала у відкритих джерелах і реєстрах усю доступну інформацію про діяльність "Савчук Груп".

Я вивчала їхню імперію як карту ворожої території. Вчилася бачити їхні вразливі місця: приховані активи, офшорні рахунки, сумнівні тендери. Я вивчила мову Радіона Савчука — мову грошей, ризиків і влади. Коли мені хотілося спати, коли очі пекли від екрана ноутбука, я просто клала руку на свій живіт, відчуваючи сильні, ритмічні поштовхи моєї дитини. 

Мій малюк був моїм паливом. Моєю нескінченною батареєю ненависті і цілеспрямованості.

Тітка Галя стала моїм тилом. Вона мовчки приносила мені гарячий чай о третій ночі. Вона прасувала крихітні повзунки, які ми купили на розпродажі. Вона жодного разу не запитала, чому я так одержимо вивчаю новини про холдинг Савчуків, хоча, мабуть, усе давно зрозуміла. Вона просто була поруч, замінивши мені матір, яка навіть не подзвонила дізнатися, чи я жива.

Зима в столиці видалася лютою і сніжною. Саме в одну з таких холодних, хуртовинних ночей, наприкінці лютого, у мене відійшли води.

Я прокинулася від дивного тепла між ніг і кілька секунд просто лежала, не розуміючи, що відбувається. А потім усе тіло стиснуло першою справжньою хвилею болю.