Розділ 21.2

Наступні два тижні злилися для мене в суцільну, виснажливу боротьбу з власним тілом. Вагітність дала про себе знати з усією безжальністю. Мене нудило від будь-якого запаху. Я прокидалася вдосвіта і бігла до туалету, відчуваючи, як шлунок скручується в болючі спазми. Я не могла їсти нічого, крім сухих крекерів і води з лимоном, яку тітка Галя мовчки залишала біля мого ліжка.

Вона не лізла в душу, не розпитувала про батька дитини і не читала моралей. А просто варила мені легкі бульйони і купувала в аптеці вітаміни. Її мовчазна підтримка стала тим клеєм, який не дав мені остаточно розсипатися на шматки в найчорніші дні.

Але щойно фізичний стан трохи стабілізувався, мій мозок почав працювати з подвоєною силою. Я лежала на старому дивані, дивлячись у стелю, і розуміла: якщо я хочу вижити і дати цій дитині майбутнє, я не можу вічно ховатися в цій квартирі.

 Мені потрібна була освіта. Без диплома в цій країні я назавжди залишуся дівчинкою на побігеньках, чорноробом, кур'єром. Я буду ніким. І Радіон Савчук, якщо колись дізнається про мене, легко розчавить мене в суді, довівши мою соціальну неспроможність.

Я купила найдешевший, але робочий вживаний ноутбук у найближчому ломбарді і почала вивчати ринок освіти. Та я не була наївною, тому не стала подавати документи у провідні, найпрестижніші економічні виші столиці. Такі місця зазвичай фінансувалися або контролювалися великими корпораціями, і я була впевнена, що прізвище Савчук відчиняло ногою двері в кабінети будь-яких столичних ректорів. Мені потрібно було щось простіше. Надійне, державне, але без пафосу.

Я знайшла такий університет на іншому кінці міста. Зібравши свою академічну довідку, свідоцтво про відрахування та шкільний атестат, я поїхала до приймальної комісії.

В кабінеті пахло старим папером і кавою. Жінка за столом довго вивчала мої оцінки з попереднього місця навчання. 

— У вас ідеальний бал, Еліно Сергіївно, — здивовано підняла вона брови. — Чому ж ви відрахувалися з бюджету посеред семестру? 

— Сімейні обставини, — сухо, завченою фразою відповіла я, не кліпнувши оком. — Я переїхала до столиці. Хочу поновитися на заочне відділення економічного факультету. На контракт.

Слово "контракт" подіяло магічно. Бюрократична машина закрутилася. Коли мені видали квитанцію на оплату першого семестру, я вийшла з кабінету, відчуваючи, як тремтять мої коліна. Я пішла до найближчого відділення банку. Діставши з рюкзака гроші Савчуків, я відрахувала потрібну суму. Дивлячись, як касир перераховує купюри, я відчула мстиве, холодне задоволення. Мені заплатили мені за мовчання, а я використовувала ці гроші, щоб викувати зброю проти нього самого. 

Я купувала собі майбутнє за рахунок Савчуків.

Через тиждень я отримала новий студентський квиток і величезний стос підручників. Старий письмовий стіл у кімнаті тітки Галі перетворився на мій штаб. Я вчилася ночами. Я зубрила макроекономіку, фінансове право, податковий облік до того стану, поки букви не починали розпливатися перед очима. Я змушувала свій мозок працювати так, щоб у ньому не залишалося місця для думок про Романа.

Але він все одно був там.

Він проникав у мої сни. Я бачила його темні очі, відчувала його запах, його великі, теплі руки на своїй талії. Я прокидалася в холодному поту, з придушеним стогоном на губах, і довго сиділа на краю ліжка, обхопивши руками живіт, який уже почав ледь помітно округлятися.

Ця недомовленість з'їдала мене. Слова Оксани отрутою осіли в моєму мозку. 

А раптом він не знає? А раптом він шукав мене? А раптом, якщо я просто покажуся йому, якщо розповім про дитину, все зміниться? Я не хотіла вірити в те, що півроку мого життя, мого першого, чистого кохання, були суцільною, цинічною брехнею. Мені потрібно було подивитися йому в очі.

Наприкінці другого місяця мого перебування в столиці я не витримала.

Одягнувши свою єдину пристойну куртку і пов'язавши на шию шарф, я спустилася в метро і поїхала в центр. 

До серця "Савчук Груп".