Розділ 21.1

Столиця зустріла мене сірим та повністю байдужим небом з дрібним, колючим дощем, який миттєво проникав під комір тонкої куртки. Коли я вийшла з вагона поїзда на перон вокзалу, мене миттєво підхопив і поніс кудись нескінченний натовп. Люди поспішали, штовхалися, розмовляли по телефонах, не звертаючи жодної уваги на дівчину з пошарпаним рюкзаком, яка завмерла посеред цього хаосу.

Місто дихало бетоном, вихлопними газами і холодним металом. Десь там, у самому серці всього цього, серед скляних хмарочосів, знаходився і Роман. І поки я стояла на брудному пероні, відчуваючи себе мікроскопічною піщинкою, він відчував себе тут як риба у воді. 

Я міцніше стиснула лямки рюкзака, де на самому дні лежав мій єдиний шанс на виживання, і рушила до метро.

Дорога до вказаної адреси здалася мені вічністю. Я дивилася на тьмяне відображення свого блідого обличчя у склі вагона, під яким пролітали темні тунелі. Синці під очима, запалі щоки, сухі, покусані губи. Звідти на мене дивилася абсолютно чужа людина.

Тітка Оксани жила у п'ятиповерховій будівлі з облупленою фарбою на фасаді та вогким під'їздом, що пахнув котами і смаженою цибулею. Я піднялася на третій поверх і, зробивши глибокий вдих, натиснула на кнопку дзвінка.

Двері відчинилися майже одразу. На порозі стояла жінка років шістдесяти. Невисока, повненька, у вицвілому домашньому халаті та з теплими, неймовірно добрими карими очима, навколо яких зібралася сіточка глибоких зморшок.

— Ти, мабуть, Еліна? — її голос був м'яким і співучим, із ледь помітним провінційним акцентом. — Ксюшина подружка. Заходь, дитино, заходь швидше, чого на протязі стоїш! Синя вся!

Я переступила поріг, і мене миттєво огорнуло запахом гарячого борщу, свіжого хліба і якогось трав'яного відвару. Ця маленька, тісна квартира, заставлена старими меблями, була повною протилежністю тій бездушній розкоші, в якій я жила з Романом. Але саме тут, у цьому тісному коридорчику, мої нерви, натягнуті до межі протягом останньої доби, раптом не витримали.

Я не розридалася, але з моїх грудей вирвався здавлений схлип. Тітка Галя не стала ставити запитань. Вона просто мовчки підійшла, забрала з моїх змерзлих рук важкий рюкзак і незграбно, але дуже тепло обійняла мене за плечі.

— Все-все, моя хороша. Ти в безпеці. Проходь у ванну, мий руки, будемо їсти. А потім я тобі постелю.

Моя кімната виявилася крихітною. Старий розкладний диван, потертий килим на стіні, шафа, дверцята якої ледве трималися на петлях, і невеликий письмовий стіл біля вікна. Але для мене це були справжні королівські апартаменти. Бо мені виділили їх з усією душою.

Після обіду, коли тітка Галя поралася на кухні, я покликала її до своєї кімнати. Я дістала з рюкзака конверт і витягла звідти одну пачку грошей. Відрахувавши суму, яка з лишком покривала б оренду і комунальні послуги на півроку вперед, я простягнула гроші їй.

— Це за кімнату. І за продукти. Я не хочу бути тягарем, — мій голос був рівним, але я бачила, як округлилися її очі при вигляді такої кількості готівки. 

— Дитино, ти що... Це ж величезні гроші, поважай себе, навіщо стільки одразу? — вона злякано відступила на крок. — Ксюша казала, в тебе біда якась... 

— Беріть, — я взяла її м'яку, напрацьовану руку і вклала в неї купюри. — Будь ласка. Мені так буде спокійніше. Я хочу знати, що найближчі місяці в мене є дах над головою і мене ніхто звідси не вижене. А решту я буду купувати сама.

Вона довго дивилася на мене своїм проникливим поглядом, мабуть, розуміючи набагато більше, ніж я говорила. Зрештою, вона тихо зітхнула, сховала гроші в кишеню халата і погладила мене по щоці. 

— Відпочивай, Елю. Поспи добре.