Розділ 20.2

Я повільно підняла на неї очі. Слова Оксани здавалися мені абсурдними, ніби вона говорила про іншу планету. 

— Ти нічого не розумієш, Ксюш... — мій голос був позбавленим будь-яких інтонацій. — Ти думаєш, що в світі цих людей працюють наші закони? Аліменти? Відповідальність?

— Працюють закони генетики і суди, Елю! — перебила вона мене, гасячи сигарету в попільничці з такою силою, ніби чавила чиєсь горло. — Є ДНК-експертизи. Є адвокати. Ти маєш повне право вимагати для своєї дитини те, що належить їй по крові. Він тебе використав? Окей. Тепер твоя черга використати його ресурси.

Я гірко засміялася. Цей сміх більше нагадував кашель і рвав мені горло. 

— Суди? Ксюш, ти чуєш себе? — я нахилилася до неї через стіл, дивлячись в очі. — Батько Романа, Радіон Савчук, володіє половиною цього міста. Він одним телефонним дзвінком змусив ректора університету — людину, яку всі бояться і поважають, — викинути мене з бюджету і підписати наказ про відрахування за один день! Одним дзвінком! Він може купити будь-якого суддю, будь-яку експертизу і будь-якого адвоката.

Я замовкла на секунду, ковтаючи клубок у горлі, і перед моїми очима знову постало те прокляте фото з новин. Роман і Анна біля дитячого бутика. Щасливі, ідеальні, багаті.

— У нього вже є дитина, Оксано. Анна вагітна. Законний спадкоємець двох бізнес-імперій. А хто я? Дівчина з бідного району, про яку розпускають брудні чутки. Моя дитина для них — це не дитина, а проблема. 

Я схопила горнятко обома руками, щоб хоч якось зігріти крижані пальці. 

— Якщо вони дізнаються, що я вагітна... вони не дадуть мені грошей. Вони мене знищать. Радіон Савчук знайде спосіб змусити мене зробити аборт. А якщо не вийде — він забере цю дитину відразу після пологів, довівши через свої кишенькові суди, що я неадекватна, безробітна жебрачка, яка не може виховати немовля. А він — респектабельний дідусь із мільярдами. Вони розчавлять мене, Ксюш. І я навіть не зможу крикнути про допомогу.

Замість того, щоб жахнутися разом зі мною, Оксана раптом іронічно пирхнула. Цей смішок пролунав у тиші кухні так недоречно, що я навіть перестала плакати, вражено втупившись у подругу. 

— Елю, ти передивилася мексиканських серіалів, — вона похитала головою, закочуючи очі, і потягнулася за запальничкою. — Що значить вони тебе знищать і забируть дитину Господи прости? Ти ж не рабиня Ізаура, а він не картельний барон із кіно. Це реальне життя. У будь-якому разі, Роман має знати про цю дитину. Це його відповідальність, і він просто зобов'язаний нести її разом із тобою. І крапка. 

Вона уважно розглядала моє заплакане обличчя. 

— І до того ж... — Оксана хитро примружилася. — Ця їхня «ідеальна» дитина від Анни... Мало що там насправді відбувається. Ти ж бачила її, вона модель. Усе життя на жорстких дієтах, одні шкіра та кістки. Коли вони тільки одружилися, в усіх місцевих пабліках пліткували, що вона взагалі не може завагітніти. Хто знає, чим її там зараз обколюють по тих елітних клініках, щоб вона змогла виносити, і чи немає там серйозних проблем. Може, та вагітність узагалі висить на волосині. А в тебе — здоровий, молодий організм. 

Оксана нахилилася ближче над столом, її голос став твердим і переконливим: 

— Ти поїдеш до столиці і скажеш йому. А далі хай у нього, а не в тебе, болить голова, як з цим усім розбиратися і як тебе забезпечувати. Зрозуміла? 

— Я не знаю, — прошепотіла я, відчуваючи, як по щоках знову котяться гарячі, безсилі сльози. — Зараз я не знаю, що маю робити.

Того вечора ми більше не говорили про Романа. Оксана мовчки постелила мені на старому розкладному дивані, вимкнула світло і пішла у свою кімнату.

Але сон не йшов. Я лежала в абсолютній темряві, дивлячись у потріскану стелю, по якій час від часу пробігали світлові смуги від фар нічних автомобілів. З сусідньої кімнати чулося лише рівне дихання подруги, а з кухні гудіння старого холодильника. А всередині мене вирувала справжня буря, що розривала свідомість на дрібні шматки.

Я повільно, ніби боячись обпектися, опустила долоню на свій абсолютно плоский живіт. Просто зараз там відбувалося диво. Клітини ділилися, поки там формувалося крихітне серце. 

Це була не просто "проблема" чи "діагноз", а маленька людина. Моя дитина. Частинка мене і... частинка його.