Розділ 18.4

Я завмер посеред кімнати. Повітря в легенях раптом перетворилося на бите скло. 

— Ромо, вибач, що я це кажу, але... — тихо, наче виносячи вирок, додав Паша, — виглядає так, ніби вона просто спакувала всі найдорожчі лахи, забрала гроші і втекла за першої ж нагоди. 

Земля пішла з-під ніг. Я осів на край ліжка, дивлячись прямо перед собою порожнім, божевільним поглядом. Мозок відмовлявся це сприймати. Цього просто не могло бути.

Тільки не моя Еля. 

Дівчинка, яка ніяковіла від кожної купленої їй футболки, яка з соромом дивилася на цінники і благала мене не витрачати на неї гроші, просто фізично не могла виявитися меркантильною дрянню, яка холоднокровно зібрала "здобич" за три дні моєї відсутності і зникла. Це ламало всю мою картину світу, суперечило всьому, що я відчував до неї. 

— Охорона комплексу що каже? — мій голос прозвучав глухо, наче з потойбіччя. — А охорона каже, що сьогодні вранці Еліна Сергіївна спустилася з речами, сіла в таксі і поїхала,, — зітхнув Паша. — Ромо, що будемо робити? Шукати її? 

Я міцно заплющив очі, відчуваючи, як у грудях розливається токсична суміш розпачу, болю і гострої зради. 

 — Звісно шукати, бляха! — зірвався я на рик, підскакуючи з ліжка. Моя лють раптом прорвала шоковий ступор. — Підніми всі камери в місті! Знайди того таксиста! Пробий її телефон по геолокації! Я маю знати чому вона пішла! 

— Зрозумів, Ромо. Вже підключаю службу безпеки... 

Я хотів віддати ще десяток наказів, але раптом екран мого телефону, який я тримав біля вуха, двічі коротко завібрував. Я відвів апарат від обличчя. Це було push-сповіщення від банкінгу. 

Моє серце зупинилося, коли я вчитався в сухий текст на екрані: 

«Успішне зняття готівки. Картка ********. Сума: 50 000 грн.».

 Це була та сама чорна кредитка, яку я залишив їй на столі. Я не кліпаючи дивився на екран, поки цифри не почали розпливатися. Камери, геолокація, пошуки... все це раптом втратило будь-який сенс. Ілюзія, за яку я так відчайдушно чіплявся хвилину тому, розлетілася на друзки, залишивши мене з кривавими ранами. 

Хто б її не залякав чи не змусив піти, люди в паніці не йдуть швиденько знімати кошти своїх коханців. Це був холодний, чіткий розрахунок. Вона забрала всі найдорожчі речі, вичистила квартиру, викликала таксі, зняла максимальну суму готівки, яку дозволяв банкомат, і зникла. Вона зірвала свій джекпот. 

Я знав, що там ще залишилося приблизно двісті тисяч, які вона ще може зняти, але навіть не поворухнувся, щоб заблокувати карту. Нехай забирає. Деякі повії якраз стільки і коштують. Буду вважати, що це плата за її цноту. 

— Ромо? Ти тут? — стурбовано покликав Паша з динаміка. — Я скинув номери таксі хлопцям, зараз перевіримо вокзали... 

Я повільно підніс телефон назад до вуха. Моя рука була важкою, ніби свинцевою, а всередині, там, де ще вранці билося кохання до тієї наївної, чистої дівчинки з бідного району, тепер розповзалася мертва, льодяна пустеля. Я відчув себе найжалюгіднішим, найтупішим ідіотом у світі. Дорослий мужик, який повірив у казку і дозволив собі стати просто щедрим гаманцем. 

— Відбій, Пашо, — мій голос прозвучав мертво, абсолютно беземоційно. 

— Що? В сенсі відбій? 

— Зупини хлопців. Не треба її шукати. 

— Ромо, ти впевнений? — Паша замовк на секунду, очевидно, зрозумівши щось по моєму тону. — Так. Вона щойно зняла готівку з моєї картки. Вона зробила свій вибір. Хай котиться до біса. 

Я скинув виклик. Кімната знову занурилася в тишу. Я з розмаху жбурнув телефон у стіну. Пластик і скло розлетілися по паркету з гучним хрускотом, але цей звук навіть близько не міг заглушити тієї люті, що наповнила мене. 

Чортів дурень, ти сам дозволив обвести себе навколо пальця.